Олександр Васильєв: "До команди претензій немає"

Щодо виступів «Кримтеплиці» в першій частині сезону ми поспілкувалися з президентом «тепличників».

— Олександре Модестовичу, четверте місце в турнірній таблиці — мабуть, не можна бути невдоволеним таким виступом команди в першій частині сезону?

— Поставлене завдання команда виконала. А ось виступом у Кубку України — незадоволений і зокрема це стосується гри з ПФК «Суми» (1:3). У тій зустрічі ми дали можливість резервістам себе проявити, але із завданням вони не впоралися.

— Як вважаєте, четверте місце — це межа можливостей «Кримтеплиці»?

— В окремих матчах команда могла зіграти й краще. А ось у таких зустрічах, як, наприклад, у Миколаєві, коли програли — 2:3, суддя зарахував гол суперника, хоча й бачив, що під час передачі м’яча той перебував в офсайді. На пам’яті й гра з бурштинцями (2:2), коли шановний арбітр із Запоріжжя (М.Козиряцький. — О.Т.) не зарахував два голи нашої команди та, до того ж, призначив у наші ворота пенальті. Крім того, було ще вдосталь моментів, з якими можна було посперечатися, адже вони викликали сумніви щодо правильності ухвалення тих чи інших епізодів арбітром. До команди в мене претензій немає, але ось такі довкола футбольні фактори місце мали.

— Нині тільки й мови, що про суддівство. Ось ви — президент клубу, тож на вашу думку, як з цим боротися?

—…Як боротися…

— Можна від слів перейти до справи. Це я згадую випадок на матчі чемпіонату Криму за участі «Спартака», фарм-клубу «Кримтеплиці» (Олександр Васильєв після гола у ворота «Спартака», який, на його думку був несправедливо зарахований, накинувся з кулаками на асистента арбітра).

— (посміхаючись) Є таке поняття: одним дано сьогодні займатися футболом, а іншим — «допомагати» футболу. Дуже б хотілося, щоб ми всі були в одній упряжі. Інколи ж виходить навпаки — ти вкладаєш свої гроші, переймаєшся долею команди, хвилюєшся за весь клуб, і в один момент приїжджають люди, які не розуміють футболу та сутності цього життя і все ламають. Інколи прикро за такі випадки: як казав колишній царський митник Верещагін у фільмі «Біле сонце пустелі» — «Мені за державу прикро».

— Після того, як команду залишив Олександр Севидов, новим головним тренером став Микола Федорко, який до цього хоч і працював у команді, але не мав досвіду самостійної тренерської роботи. Цікаво, чим керувалися, коли цьому фахівцеві довірили команду? Не хочеться жодним чином поставити під сумнів тренерські якості Миколи Миколайовича, але до цього «Кримтеплицю» очолювали тренери з ім’ям, які себе вже зарекомендували… Це був свого роду ризик, інтуїція чи просто довіра?

— У свої 52 роки вже є можливість оцінити людину не лише з професіональної точки зору, але й з людської. Наразі мені імпонують людські якості Миколи Миколайовича. Це — порядна людина, яка має свою точку зору й завжди її відстоюватиме. Хоча не буду приховувати: інколи в нас і виникають дискусії щодо тих чи інших процесів усередині команди. Та в цього фахівця вироблена життєва позиція, яка мене повністю влаштовує. І я дуже радий, що саме така людина очолює «Кримтеплицю». Й не забуваймо, що він добре знає команду, адже до цього працював помічником головного тренера й краще за інших тямить, що потрібно зробити, щоб досягти потрібного результату.

— Чи спільним було рішення зробити акцент у роботі саме на місцевих вихованців?

— Наші стосунки в клубі будуються на взаєморозумінні, я б навіть сказав — розумінні з півслова. У мене в команді є «кістяк»: Олександр Антонюк, Віталій Саранчуков, Володимир Симончук. Їм достатньо зустріти мій погляд з трибуни, щоб зрозуміти, що сьогодні не мають права програти. Навіть коли ми поступалися «Геліосу» (1:3), я зайшов у роздягальню й просто подивився футболістам в очі, де читалося розуміння того, що обігравати харків’ян вони були зобов’язані в другому таймі. При цьому стосунки в колективі у нас складаються таким чином, що один стоїть горою за інших. Вважаю ці принципи визначальними на даному етапі футбольного життя клубу.

— Як гадаєте, чи змусить нинішнє високе четверте місце «Кримтеплиці» звернути увагу представників ПЛ на її гравців?

— Я вам зізнаюся, що клуби української прем’єр-ліги вже нині проявляють інтерес до наших футболістів. Передусім, це стосується Артура Новотрясова, у послугах якого зацікавлений ще й ізраїльський гранд — «Маккабі» з Хайфи. Зазначу, коли до нас надходять якісь пропозиції від клубів, передовсім ми запитуємо в самих футболістів, чи хочуть вони там грати. Якщо відповідають «так», ми йдемо назустріч нашим гравцям.

— Мабуть, завданням на другу частину змагань буде виступити щонайменше не гірше?

— Безсумнівно! Завдання — зберегти нинішню четверту сходинку, а то й навіть покращити її, здобувши бронзові нагороди. Якщо все вдало складеться в нашому бізнесі, задумаємося про те, аби спробувати конкурувати з командами, котрі борються за вихід до ПЛ.

— Тож у майбутнє дивитеся під кутом ПЛ? Чи вам замало того, аби команда просто успішно виступала в першій лізі на радість уболівальникам?

— Наразі ми хочемо просто отримувати задоволення від гри команди. При цьому неодмінним підсумком яскравої гри має бути пристойний результат. Прагнемо також, щоби на нашу команду звертали увагу й більш амбітні й заможні клуби, котрі шукатимуть підсилення з-поміж українських футболістів.