Від помічника сантехніка до Царя: як син українського військовополоненого став легендою Серії А

"Я був динамічним, наче куля…"

П’єтро Верховод ніколи не говорив українською чи російською.

Іноземне коріння в ньому видавало хіба прізвище, яке не давалося ні італійським коментаторам, ні радянським.

Авжеж, це була невигідна історія для комуністів. Старий Іван Верховод народився в Старобільську і, щоб пережити Голодомор, рванув на метзавод у Риково (нині - Єнакієве), де його й мобілізували. Спочатку війна з фінами, тоді німці, полон, сім таборів у Італії, втеча до партизанів, знову війна…

Він мав повернутися до Радянського Союзу в кінці 1945-го, але надто добре розумів італійську, і якось підслухав розмову двох офіцерів:

"Ти знаєш, що цих людей жде на Батьківщині? Їх відправлять на заслання до Сибіру як зрадників".

Іван собі таку долю не вибрав і додому не поїхав. Лишився в Італії, одружився, працював, але громадянство отримав аж у 1976-му.

defansta bir emniyet sübabı , Pietro Vierchowod - Como pic.twitter.com/2hBcFmto76

— retro futbol (@retrofutboll) December 24, 2018

Приблизно у той же час його молодший син П’єтро отримав дебютний професійний контракт у "Комо", що стало для сім’ї великим сюрпризом. Вони ж бо й гадки не мали, що у хлопця дар. Виживання - ось що забирало весь час. Батько гарував на фабриці; П’єтро, щоб не бути тягарем, у 14 років кинув школу і пішов помічником до сантехніка.

Футболістом Верховода зробили, в першу чергу, видатні природні дані, які помітили навіть скаути "Мілана", але не ризикнули.

"Коли я був молодим, то пробігав стометрівку швидше, ніж за 11 секунд. Я був динамічним, наче куля", - говорить П’єтро.

З його появою "Комо" задихав на повні груди. Команда за два роки піднялася з Серії С до Серії А, і навіть не вилетіла звідти, зайнявши 13-те місце у сезоні-1980/81. Це був шалений успіх, адже "Комо" єдиний у лізі грав без легіонерів. Фани жартували, що їхній іноземець - "росіянин Верховод".

І вже тоді усі знали, що П’єтро піде далеко. Спершу його запросив до збірної Італії Енцо Беарзот, і у 1982-му Верховод став першим етнічним українцем, що виграв чемпіонат світу.

The 8 FIFA World Cup Medal ???? Winners with Fiorentina:

Mario Pizziolo (1934)
Pietro Vierchowod (1982)
Giancarlo Antognoni (1982)
Daniele Massaro (1982)
Francesco Graziani (1982)
Giovanni Galli (1982)
Daniel Passarella (1986 Argentina)
Luca Toni (2006)https://t.co/s1PKvxG4sJ pic.twitter.com/dG7LLGE2qS

— Soccer Facts (@Soccer_Stats) September 15, 2022

Хтось скаже, типу, він лише лавку грів, але, послухайте, поруч те саме робив Франко Барезі, і це була честь.

Ну, а ще далі за Верховода півтора мільярда лір заплатив нафтовий барон Паоло Мантовані.

"Відправте туди, де мені дозволять виграти"

Дивовижна була історія.

Верховод з порога заявив мільярдеру, що поки той не поверне "Сампдорію" до еліти, він за неї не гратиме, і чхати на контракт. І той погодився!

Зараз П’єтро б знищили у судах, а тоді два чоловіки просто потиснули руки - і захисник поїхав до "Фіорентини", щоб до останнього туру боротися за Скудетто. Він міг навіть його виграти, якби "Фіалкам" зарахували чистий гол, а "Ювентусу" в паралельному матчу не поставили притягнутий за вуха пенальті. Моджигейт, кажете?

"Після того сезону я попросив Мантовані відправити мене в клуб, якому б дозволили виграти Скудетто, – розповідає Верховод. – Але президент був дуже спокійний, бо уже мав для мене оренду".

Направду, в мільярдера якраз виникли проблеми з податковою, а влада в Римі уболівала за "Рому", так що план був не зовсім у нього.

Pietro Vierchowod, il più forte difensore italiano di tutti i tempi. Faceva reparto da solo. A lui la mia Roma deve la conquista dello scudetto 1983. Per noi era semplicemente lo Zar pic.twitter.com/rfQeIUuC8E

— Paolo Borgognone (@PaulBorgognone) November 18, 2023

"Вовки" на той момент вже 40 років не вигравали Серію А, і Верховода взяли, щоб він своєю жорсткістю збалансував атакуючі пориви Фалькао, Прохазки, Анчелотті, Бруно Конті.

Втім, головною зіркою був все одно тренер. Нільс "Барон" Лідхольм мав велику кар’єру, але з віком геть помішався на забобонах. Часто план на гру йому диктували ворожки або шамани зі скляними кулями в руках!

"У нього завжди була велика порція солі в кишенях, а ще він носив різні амулети та підвіски, які робили для нього якісь підозрілі чаклуни. Мушу визнати, що він зачарував мене своїми сюрреалістичними історіями. Пам'ятаю, як перед одним із матчів я взяв свою футболку з купи, яку нам принесли в роздягальню. "Барон" був розлючений, бо його передматчевий ритуал вимагав від нього вручити футболку особисто кожному гравцеві. Він покосився на мене і сказав: "Якщо ми програємо, це буде твоя вина".

"Рома", втім, не програла. А потім знову не програла. І знову, бо Верховод єдиний з польових думав про оборону і страхував усіх одразу. Титанічна робота.

Pietro Vierchowod, stagione 1982-83 ????⚡️???? pic.twitter.com/nPztMAyaj5

— Valerio Albensi (@ValeAlb) March 16, 2020

"Оренда П’єтро була майстерним кроком тренера та директорів. Він одноосібно тримав нашу оборону, без нього її не було", - визнавав Роберто Пруццо.

І так, "Рома" виграла Скудетто-1983. Було гучне святкування, навіть пам’ятники в Римі пофарбували в кольори клубу. Верховод хотів тоді залишитися, проте Мантовані вже вирішив проблеми з чиновниками, підписав Манчіні і майже домовився про трансфер Віаллі. Велика "Сампа" була на підході.

"Спочатку ми повинні виграти Скудетто"

Вони почали з тріумфу в Кубку Італії-1985.

Грем Сунесс тоді був на перших ролях, і його шокували гроші, що крутилися в Серії А:

"В Італії я ще не забив жодного голу, а мені вже заплатили більше, ніж за сім років у "Ліверпулі".

З таким підходом Мантовані ясно, що зірки тягнулися до Генуї один за одним. Сречко Катанец, Аттіліо Ломбардо, Енріко К’єза, Джанлука Пальюка, Тоніньо Сересо, Віктор Муньйос, Амадео Карбоні у різні роки доповнювали склад.

Кістяк, втім, складали четверо - Віаллі, Манчіні, Манніні та Верховод. У клубі жартували, що навіть якби в офіс Мантовані постукав Бог, він би спершу прийняв цю четвірку, а його попросив почекати.

Sampdoria, 1984/85 -- Featuring: Trevor Francis, Alessandro Renica, Ivano Bordon, Graeme Souness, Pietro Vierchowod, Eugenio Bersellini (manager), Gianluca Vialli, Roberto Mancini, Moreno Mannini. (Photo: Alessandro Sabattini/Getty) pic.twitter.com/ZbSvqi4U6X

— A Football Archive* (@FootballArchive) April 23, 2020

Хіба він міг інакше? Хлопці сезон за сезоном виводили клуб на новий рівень. У 1988-89 роках вони двічі поспіль взяли Кубок, і тоді за Верховодом прийшов Арріго Саккі. У його ідеальній команді П’єтро мав скласти компанію позаду Мальдіні та Барезі.

Гарантоване місце? Без проблем. Удвічі більша зарплатня? Само собою! Верховод уже сказав Мантовані, що йде. Попереду був тільки матч-відповідь фіналу Кубка з "Наполі", який ідеально підходив для прощання. І тут про все дізнались Манчіні з Віаллі:

"Вони підсіли ще під час обіду і взялися мене переконувати. Вони стукали в мою кімнату серед ночі. "Спочатку ми повинні виграти Скудетто", - вони це повторювали по черзі. Мене то називали зрадником, то благали лишитися, поки до ранку я не передумав. У фіналі ми перемогли "Наполі" 4:0, я забив один із голів. Мантовані вийшов на поле і вирішив, що я підніму кубок. Чи міг я піти в такий момент? Я продовжив контракт ще на три роки".

Як виявилось, не даремно. У 1990-му "Сампдорія" виграла Кубок кубків, а Верховод забив "Монако" у півфіналі.

Ну, а ще через рік вони нарешті стали чемпіонами Італії, на цілих 5 очок випередивши "Мілан".

Видатна була команда, повна сильних характерів, яким було нелегко вжитись на одному місці.

"Ми були близькими друзями, тож говорили завжди прямо. І коли хтось не викладався на всі 100% або діяв егоїстично, після матчу було виховання. Іноді траплялися бійки. Але щоразу після них ми мирилися і вечеряли разом. Можливо, цей підхід був нашою найбільшою перевагою".

Олексій Михайличенко також грав за ту "Сампдорію", але емоційні методи італійців не сприйняв, і вже через рік непомітно поїхав у слабшу лігу Шотландії. Верховод згадує, що українець був надто замкнутим:

"Ми зустрічалися через багато років на матчах ветеранів, і це вже була інша людина. Якби він приїхав таким тоді, все було б інакше".

"Ти потрібен, щоб закрити ван Бастена"

Ну, а яка ж Італія без інтриг?

У лютому 1990-го Верховоду зателефонував тренер збірної Адзельйо Вічіні і спитав, чи той не хоче поїхати на мундіаль в якості джокера.

"Ти не будеш грати в кожному матчі - лише у найбільших, коли мені буде потрібно закрити ван Бастена або типу того".

На той момент Верховод вже три роки не грав за збірну після того, як не впорався з Платіні на ЧС-86, і спочатку сприйняв запрошення за жарт Манчіні з Віаллі - ті двоє обожнювали приколи. Скоро, втім, Вічіні зателефонував знову.

Натхненний довірою П’єтро, якому вже стукнуло 31, готувався як скажений, проте тренер збрехав і дав йому лише трохи хвилин з Уругваєм та Чехословаччиною. Півфінал проти Аргентини, який Італія програла по пенальті, Верховод дивився з лави запасних.

"Надто багато гравців, що перебували у гарній формі, не грали тоді. Чому Карло Анчелотті не було у півзахисті? Чому мене не випустили, щоб вимкнути з гри Марадону? Чому Манчіні не помітили?" - Верховод цього не розуміє.

Не такий наївний Манчіні говорить прямо: "Проблемою гравців "Сампдорії" на турнірі було те, що... ми були гравцями "Сампдорії". Пріоритет мали представники більш політично впливових клубів".

Вискочки - ось ким вони були. Усе трималося лише на грошах Мантовані, а того, як на зло, швидко з’їв рак. У жовтні 1993-го вони утрьох - Верховод, Манчіні та Віаллі - несли труну разом із старшим сином президента Енріко.

А там і другий удар не забарився - це вже Арріго Саккі повідомив Верховоду, що на ЧС-94 бачить його запасним за Костакуртою. Тобто, П’єтро світив третій мундіаль на лавці. Ясно, він відмовився.

Він хотів грати! Ба, більше - він міг грати. Незважаючи на вік, Верховод зберіг спритність, бо ніколи не мав травм. Найскладніше, що було - пневмоторакс, у який Воядин Бошков цілий тайм не вірив, вважаючи захисника сталевим. П’єтро пояснював таке здоров’я батьківськими - тобто, українськими генами.

Інша річ, що футбол змінювався, нові ідеї витісняли старі, і Верховод з його грубою персональною опікою все частіше нагадував динозавра.

"Дуже подобалось, коли мене називали Царем"

"Великий старий", - так про нього писали у кінці 90-х. А фани називали: "Цар".

В Україні, ясно, царів нема, але й України для іноземців не було. Радянський Союз? Ага, значить, росіянин. Без варіантів.

"Проблема з Верховодом була в тому, що він був південцем з душею росіянина, – говорив Дієго Марадона. – Фізично він був звіром. Навіть брови в нього були м’язисті. Здавалося, пройти повз нього легко, але варто було підняти очі, як він знову був перед вами. Я випробовував на ньому свої фінти в кожному матчі, але зазвичай здавався. Один лише погляд на нього мене втомлював".

Власне, тому й Цар. Верховод був одним із найсильніших персональників епохи і, наприклад, дозволив Марко ван Бастену забити "Сампдорії" лише один гол за три сезони.

"Жорстоким і швидким, як блискавка" називав Верховода Гарі Лінекер; "найскладнішим опонентом у житті" вважав Габріель Батістута. І такого дуже багато.

Під кінець кар’єри Верховод перетворився на живу легенду; релікта, якого возили з клубу в клуб, щоб надихнути молодь на подвиги. У 1996-му в "Ювентусі" все пройшло прекрасно, і 36-річний П’єтро навіть відбігав 120 хвилин переможного фіналу ЛЧ проти "Аяксу".

А от ще через рік у "Мілані" трюк не пройшов, і команда мало не вилетіла з Серії А.

Власне, тому й догравав Верховод у маленькій "П’яченці", де у сезоні-1997/98 двічі наглухо закрив Роналдо, що того року вдавалося лише "Юве", а потім забив у лобовому матчі з "Аталантою" під скандування трибун: "Цар! Цар!"

"Мені дуже подобалося, коли мене називали Царем. Це почали фани "Сампдорії", і далі якось воно вже само. Я був "Царем", а тоді мій титул перейшов до Шевченка".

Динамівець тоді здійняв фурор, еге ж. На нього переключилась навіть донька Верховода К’яра. У 1999-му вона зізнавалась, що зберігає фото з Шевою, бо він "вродливий хлопець, а вона на чверть українка".

А ще вона розповідала про діда Івана, який був "дуже старий, але дуже сильний", і "не їхав на батьківщину, бо всі, кого він знав, повмирали".

Отак повільно, але невідворотно через футбол Італія починала розуміти, що Україна - то щось окреме від Росії. Щось інше.

П'єтро Верховод з дружиною Кармен. Фото - supersport.al

А що Верховод? Вочевидь, зараз він міг би стати зіркою на дві країни, але епоха вирішила, що бути йому легендою лише Кальчо. Нею його і запам’ятає історія, і тільки дивне прізвище ще довго збиватиме нащадків з пантелику, перш ніж вони дізнаються всю правду.