Найхолодніші матчі. Рік 1999-й. Україна - Словенія

17 листопада 1999 р. Відбір на Євро-2000. Плей-офф, матч-відповідь

Україна. Київ. Стадіон: НСК "Олімпійський". 70 000 глядачів. Температура повітря: –6 °С

Головний арбітр: Бернд Хайнеманн (Німеччина)

Україна – Словенія 1:1 (перший матч 1:2)

Голи: Сергій Ребров 68 пен. – Міран Павлін 77

Україна: Олександр Шовковський, Олег Лужний, Сергій Федоров, Олександр Головко, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Сергій Кандауров (Сергій Ковальов 46), Сергій Скаченко (Геннадій Мороз 58), Віталій Косовський (Сергій Попов 73), Андрій Шевченко, Сергій Ребров

Тренер: Йожеф Сабо (Україна)

Словенія: Младен Дабановіч, Амір Каріч (Мілан Остерц 73), Младен Рудонья, Дарко Міланіч, Марінко Галіч, Желько Міліновіч, Джоні Новак, Алеш Чех, Сашо Удовіч (Міленко Ачімовіч 57), Златко Заховіч, Міран Павлін

Тренер: Сречко Катанєц (Словенія)

Попередження: Юрій Дмитрулін – Златко Заховіч, Міленко Ачімовіч, Дарко Міланіч, Марінко Галіч

Це був відбір на Чемпіонат Європи 2000-го року. Після закінчення матчів групового раунду і Україна, і Словенія опинилися на других місцях своїх груп, але шляхи їх до цього були різними.

Наша збірна під керівництвом Йожефа Сабо, незважаючи на наявність в суперниках сильних збірних Росії та Франції (чинні чемпіони світу, але ще не чемпіони Європи), з першого і до останнього туру очолювала турнірну таблицю. Однак, на прямому шляху до Бельгії та Нідерланди встала збірна Росії.

Після епічної нічиєї в Москві з суперголом Шевченко-Філімонова, наша збірна пропустила на перше місце французів, а сама пройшла в плей-офф. Для словенців тоді і друге місце в групі було за щастя. Відставши від ще сильної Норвегії на 8 очок і випередивши ще слабку Грецію на 2, збірна Словенії добилась найбільшого свого успіху на той момент – вийшла в плей-офф відбіркового турніру.

З усіх можливих суперників (а жереб тоді був ще сліпим) Україні попався, мабуть, найслабший. Судіть самі: найменше набраних очок серед усіх других команд і єдина з цих збірних, яка фінішувала з негативною різницею забитих і пропущених голів.

Та й чисто візуально словенці виглядали явним аутсайдером. Навіть присутність Златко Заховіча вже не викликало того страху: "Подумаєш, в "Порту" грав колись. У нас он – Шевченко з "Мілану", Лужний з "Арсеналу" і Кандауров з "Бенфіки"...

Вже перший матч у Любляні опустив українців на грішну землю. На влучний удар Шевченка словенці відповіли голами Заховіча і Ачімовіч (за безпосередньої участі Шовковського) і несподівано здобули домашню перемогу. Збірна України опинилася у досить неприємному становищі, але все одно вся країна вірила: через чотири дні перемога буде за нами і на Євро поїде саме збірна України.

Матч-відповідь відбувся в Києві 17-го листопада. Ажіотаж перед матчем був чималий, результатом чого став майже повний стадіон глядачів. І це незважаючи на мінусову температуру повітря і сильний вітер. А ще в той день у Києві випав перший сніг. Як для кого, а для осіб, відповідальних за організацію матчу, це стало великою несподіванкою – виявилося, що червоних м'ячів, які використовуються в таких випадках, просто немає. Тому довелося грати білим м'ячем на білому від снігу полі. Ось така тавтологія.

Крім зовнішніх факторів ускладнювали задачу нашої збірної і внутрішні: спартаківець Дмитро Парфьонов і динамівець Андрій Гусін отримали в Любляні по червоній картці, і Йожефу Сабо довелося шукати їм заміни. І якщо на місце правого захисника повернувся одужавший Олег Лужний, то в опорну зону довелося відправляти Олександра Головка, а йому за спину ставити Сергія Федорова. У Сергія на цей матч було особливе завдання: персонально грати проти найнебезпечнішого футболіста словенської збірної – Златко Заховіча. Максимально наситивши оборону, Йожеф Йожефович відрядив в напад відразу трьох гравців: Шевченко і Ребров традиційно повинні були діяти на вістрі, а Сергій Скаченко допомагати їм з глибини.

Можливо, на нормальному полі і в нормальну погоду ця тактична схема і дала б результат, але сніг сплутав всі карти українцям. На такому важкому полі клас команд вирівнявся, що в даному випадку пішло на користь нашому суперникові (чи не вперше збірна України на такому високому рівні грала з позиції явного і загальновизнаного лідера).

Ні про яку комбінаційної грі в таких умовах говорити не доводилося. Розуміли це й словенці, тому й намагалися грати максимально просто. Така тактика суперника вже на початку матчу могла принести українцям неприємності: на 8-й хвилині Младен Рудонья віддав у карний майданчик на Златко Заховіча, той намагався пробити з розвороту, але при протидії нашого захисника впав на газон. Благо, арбітр розцінив цей момент, як симуляцію і "нагородив" словенця жовтою карткою. Наступний небезпечний момент відбувся аж на 21-й хвилині, і теж біля воріт Олександра Шовковського. Це Сашо Удовіч (майже тезка голкіпера збірної України – ред.) Ударом головою після подачі партнера відправив м'яч поруч зі штангою.

А що збірна України? Та, власне нічого. Нічого конкретного – нічого небезпечного. Словенські футболісти методично укладали на газон Шевченка з Ребровим, як тільки ті отримували м'яч. Але робили це дуже акуратно і по можливості вдалині від своїх воріт. У першому таймі всі спроби збірної України увійти з м'ячем до чужого карного майданчика завершилися фіаско, а дальніми ударами наші земляки чомусь не користувалися.

У перерві Сабо замість Сергія Кандаурова випустив Сергія Ковальова з "Шахтаря", але перелом у грі трапився трохи пізніше – з виходом на поле гравця криворізького "Кривбаса" Геннадія Мороза. Невисокий півзахисник вихором увірвався в гру, постійно опиняючись в епіцентрі подій.

Мороз вніс до дії команди якраз те, чого їй не вистачало – сміливість брати гру на себе і йти в обіграш. Саме він заробив штрафний, після виконання якого Ребров головою пробив поруч зі штангою. Розуміючи, чим це може закінчитися, словенці всією командою відійшли в оборону.

У той же час, в українців ніби крила виросли. Нарешті пішла гра, з'явилися атаки, почали виникати моменти. І в одному з них Желько Міліновіч лише з порушенням правил зупинив у своєму карному майданчику Андрія Шевченка (міланіст вже готовий був замкнути простріл "каноніра" Лужного з правого флангу), і арбітр призначив пенальті.

Трибуни вибухнули радістю, а Сречко Катанєц мало не розридався, в істериці жбурнувши кудись свої рукавиці. Думка про те, що Ребров може не забити пенальті (а саме він підійшов до точки) навіть не допускалася. І Сергій не підвів: пробив нетипово для себе – у правий кут, тоді як голкіпер полетів в лівий.

Багатьом тоді здалося, що справу зроблено і свого українці вже не відпустять. Однак, радість обірвалася буквально за десять хвилин. Федоров завалив на газон Заховіча, сам потерпілий підійшов до м'яча, а далі було щось незрозуміле, тому що погано видиме. Уявіть собі картину: біле поле, білий м'яч, розбігається Заховіч, пробиває в напрямку стінки, м'яч відлітає в поле, а через кілька секунд словенці переможно підіймають вгору руки.

Приблизно так бачили гол у відповідь глядачі на трибунах і телеглядачі біля телевізорів. Виявилося, що м'яч після удару Заховіча дійсно влучив у стінку, після чого Младен Рудонья зльоту пробив у напрямку воріт, а Міран Павлін в районі одинадцятиметрової позначки підправив м'яч повз Шовковського. Те, що в цей момент в метровому офсайді перебував Джоні Новак, який відволікав Шовковського, нікого не хвилювало. Рахунок став рівним, а це виводило на Євро вже збірну Словенії.

В час, що залишився до фінального свистка, українські футболісти буквально провисіли на воротах Дабановіча, мали кілька моментів для того, щоб перевести гру в овертайм, але забити так і не вдалося. Особливо запам'ятався епізод в компенсований час, коли Мороз потилицею врятував м'яч, що виходив за лицьову лінію, а Ващук з кута воротарського майданчика ударом з розвороту зовсім небагато перекинув поперечину. Але арбітр, чомусь, призначив кутовий, після подачі якого головою пробив Шовковський, який також прибіг до чужих воріт. Його удар заблокували, а після добивання низом Реброва Дабановіч накрив м'яч. Здавалося, момент втрачено, але Мороз (здається) примудрився в рамках правил видряпати м'яч з рук лежачого на газоні голкіпера. На жаль, скористатися з цього геройства українці не змогли. Фінальний свисток зафіксував рахунок 1:1, який вивів скромну в той час збірну Словенії на перший в її історії Чемпіонат Європи з футболу.

На Євро словенці теж мало не навели шереху, але виграючи у збірної Югославії 3:0 і маючи на одного гравця більше, примудрилися пропустити три голи і завершити матч внічию. Потім була поразка від Іспанії 1:2, і нудна нульова нічия з Норвегією, яка для словенців вже нічого не значила, а скандинавів залишила за бортом чвертьфіналу. Що стосується збірної України, то незабаром після цього матчу її очолить Валерій Лобановський і вона під девізом "Наша мета – 2002" традиційно займе друге місце у відбірковій групі на ЧС-2002 (але вже в куди більш легкій, ніж на Євро-2000) і без варіантів програє плей-офф збірній Німеччини. А на Євро збірна України таки зіграє, але через дванадцять років і без відбіркових матчів.

Запитання автору ви можете задати на конференції.