Надії, що розбилися вщент. Українські легіонери, що розчарували за кордоном

Владлен Юрченко вдруге повернувся до України — останні дев’ять місяців півзахисник провів у складі латвійської "Риги". Як показала практика, футболіст — небезталанний, у реаліях УПЛ робить різницю та відзначається нестандартними кроками. Неозброєним оком зрозуміло, що у житті хлопця був європейський період, який суттєво збагатив його фізичні і ментальні якості.

Треба сказати, що Юрченко подавав великі надії. Плеймейкер прагнув покинути донецький "Шахтар", сподівався закріпитися у леверкузенському "Баєрі", проте все зіпсували травми. Тим не менш, вихованець "гірників" був одним із тих, у кого вірили, тримали кулаки і щиро раділи, нехай і мінімальним успіхам — пригадайте шикарний гол у боротьбі з "Монако". На жаль, нічого путнього не вийшло — ні в Німеччині, ні навіть в Данії. А Владлену, між іншим, лише двадцять вісім років.

Зважаючи на це, ми вирішили розповісти й про інших наших гравців, від яких чекали багато, однак у підсумку вони не виправдали себе за кордоном.

Владислав Супряга ("Сампдорія")

Враховуючи інформаційну накачку, якою був оповитий Супряга, всі хотіли побачити, чого ж вартий цей юнак. Зрозуміло, що в "Динамо" не склалося, проте у відриві від "біло-синіх" Влад міг дати результат — пригадайте оренду до "Дніпра-1". На певному етапі громадськість взагалі пророкувала форварду виклик до національної команди і смачно "полоскала" менеджмент киян — чому не допрацьовуєте з кадрами?

Гігантський вплив здійснила ситуація, пов’язана з Італією. Невже Супряга гідний "Сампдорії" чи "Болоньї"? Мало хто вірив, що клуби домовляться, але піврічна угода все ж була укладена. Зі свого боку Владислав мав відповісти на низку нагальних питань щодо профпридатності, довести Луческу хибність його суджень.

Сувора реальність все вмить зруйнувала — Супрязі вистачило 24 хвилини, щоб себе закопати. Мовний бар’єр, психологічна незрілість, наявність зайвих кілограмів, з якими виконавець приїхав назад до України — кому потрібен цей тягар? Залишається тільки поаплодувати агентам, що майстерно піднесли цукерку з яскравою обгорткою, зате кислою начинкою.

Максим Коваль ("Оденсе", "Депортиво")

Всі ми пам’ятаємо, як засяяла зірочка Максима Коваля — шістнадцятирічний воротар взяв пенальті у виконанні Артема Мілевського на останніх хвилинах матчу. Сьогодні уродженцю Запоріжжя двадцять дев’ять і навряд чи він у глибині душі пишається тим, що грав у Саудівській Аравії, а наразі представляє інтереси придністровського "Шерифа".

У Коваля вірили, підтримували та за оцінкою деяких видань вважали чи не найперспективнішим футболістом Європи. Гучні аванси, які Макс, на жаль, не виправдав — завадили конкуренти та власні помилки, після яких відвернувся і Сергій Ребров, і Олександр Хацкевич.

Були сподівання, що голкіпера струсонуть оренди, зміна обстановки, можливість пограти там, де є шанс розпочати з чистого аркуша. Але ж ні — в данському "Оденсе" все пройшло дуже сумбурно (21 пропущений м’яч в 11 зустрічах), а у "Малазі" — катастрофічно. Червона картка на 39 хвилині у зустрічі проти "Ейбара" — це щось.

Олександр Філіппов ("Сент-Трюйден", "Рига")

У розіграші 2019/20 Олександр Філіппов став другим бомбардиром УПЛ (15 голів), відставши від Жуніора Мораєса на 4 влучні постріли. Завдяки цьому "Десна" вперше гарантувала путівку до єврокубків — словом, форвард взяв планку, з досягненням якої його майбутнє почали пов’язувати зі збірною.

Тільки от Андрій Шевченко не знав про існування колективів, окрім "Динамо" та "Шахтаря". Філіппов відреагував наступним чином — подався до Бельгії, звідки привабити тренерський штаб набагато легше. А хіба ні? Про-ліга радо приймала українців, "Сент-Трюйден" мав позитивний досвід з Безусом. Що може завадити?

Вийшла класична історія — Олександр прийшов під одного тренера, однак не знадобився наступникам. У "Сент-Трюйдені" дійсно почалися активні внутрішні зміни, втім, це не означає, що й до Філіппова немає питань: чому завжди так виходить, що наші гравці опускають руки і відмовляються боротися попри будь-що? І негайно ж тікають туди, де менша конкурентність та більш знайома обстановка — "Рига", керівниками якої є росіяни, звикла оточувати себе представниками пострадянського простору.

І що це дало? Нічого, тому що Олександр не є найкращим навіть серед рижан — усім заправляє такий собі Габріель Рамос, бразильський ноунейм, якого доля якось завела до Білорусі та Грузії. Хіба це не сигнал, що щось відбувається не так?

Мар’ян Швед ("Севілья", "Селтік", "Мехелен")

У Мар’яна Шведа є прикметна риса — він вміє видати хороший відрізок, якщо знаходиться у своєму середовищі. Зауважте, яким був вінґер у "Карпатах" і яким є зараз під керівництвом Ігора Йовічевіча у "Шахтарі".

Це однозначно не те, що сталося у Європі — а за Шведа виклали немаленькі гроші. 1 мільйон євро за резервіста "Севільї" — багато. 2 мільйони для "Селтіка" — теж (враховуючи, що "кельти" лише раз виділили на покупку футболіста більше 10 мільйонів євро).

А ще Мар’яну властивий пошук проблем там, де їх не повинно бути — в Іспанії він дивувався, чому не можна брати телефон на тренування і "дивився у стіну, поки партнери розмовляли між собою". В Шотландії не вивчив англійську і стрімко випав з поля зору Ніла Леннона, який після відходу Брендана Роджерса ставився до підопічного не так упереджено.

Та і в "Мехелені" Швед не був лідером — тримався осторонь, скандалив, не тренувався і покинув команду максимально некрасиво. Після такого дорога до закордонного чемпіонату фактично закрита — егоїзм там не цінують і не готові панькатися. .

Денис Бойко ("Бешикташ", "Малага")

Напередодні трансферу до "Бешикташа" Денис Бойко перебував у праймовій формі — у складі "Дніпра" став бронзовим та срібним медалістом УПЛ і, що важливіше, дійшов до фіналу Ліги Європи. Турки люблять збирати престарілих зірок, рідко витрачають кошти, обмежуючись вільними агентами, тож 3,3 мільйона євро — солідна сума.

Хто б що не казав, а Бойко закриває тридцятку найдорожчих придбань "чорних орлів" — наприклад, Альваро Негредо та Венсан Абубакар обійшлися дешевше. Тамтешні фанати зустріли українця у шаленому екстазі і, як властиво їхньому темпераменту, дуже швидко відвернулися від новачка.

Хоча тут Бойко винен сам — він жахливо дебютував (пропустив два м’ячі від "Коньяспора"), став винуватцем вильоту із кубка Туреччини і зрештою опинився за спиною Толги Зенгіна. Оренда до "Малаги" не виправила становище — у 5 зустрічах Ден дістав із сітки 13 м’ячів. Добре, що руку допомоги протягнуло "Динамо".

Дмитро Чигринський ("Барселона")

Коли тебе купують за 25 мільйонів євро (підкреслимо, що це четвертий за дороговизною трансфер серед українців в історії), то жадають побачити відповідний клас. Якщо це ще й робить легендарний клуб, який щойно здобув требл і Суперкубок Європи, то ставки значно підвищуються.

Не сказати, що Чигринський не мав жодних шансів гіпотетично закріпитися в "Барселоні". Фактурний, мислячий захисник, що на папері виглядав непоганою заміною Карлесу Пуйолю. Втім, Дмитро точно не задовільнив ажіотаж, виниклий навколо його персони та прогавив момент, коли потрібно було показати стержень і максимально швидко ввімкнутися у процес.

Ну і не відкидатимемо те, що переслідує Чигринського майже всю кар’єру — травми. Оборонець мав проблеми з коліном, пробував перезавантажитися, втратив дорогоцінний час і саме тому був не так сильно розкритикований у нас, як це вправно робили іспанські ЗМІ. Однак як тільки гравець опинився знову у "Шахтарі", стало зрозуміло — більше таких нагод не випаде, про топ-чемпіонат можна забути.

Євген Коноплянка ("Севілья", "Шальке")

Коноплянка не заграв через сукупність факторів — шаблонність (всі ми знаємо фірмові зміщення Жені), небажання відпрацьовувати у захисті (про це неодноразово наголошував Унаї Емері), очікуваний спад форми взимку, мовний бар’єр і слабкість характеру.

Євген — класний хлопець, з чудовим почуттям гумору, але яскравий індивідуаліст, неготовий підлаштовуватися під колектив. Сучасний футбол став більш роботизованим, заточеним винятково на досягнення результату — нікого не цікавлять особисті досягнення, якщо вони заважають кінцевій меті команди.

Попри те, що Коноплянці пощастило відзначитися у Суперкубку Європи та виграти ЛЄ, його важко назвати надважливим гвинтиком у системі тієї ж "Севільї". Ще гірша ситуація простежувалася у Німеччині, де універсал не гребував пошуком винних, а згодом закріпив за собою статус запасного.

Андрій Ярмоленко ("Боруссія" Дортмунд, "Вест Гем Юнайтед")

Як би ми не цінували Андрія Ярмоленка, проте очевидно, що вінґер пересидів у Києві. У 27 років складніше адаптуватися до нової атмосфери, вимог і динаміки — прикметно, що кожний постдинамівський сезон супроводжувався серйозною травмою. Це відчутно позначилося на статистиці: 112 матчів, 19 голів та 13 асистів — це не те, що розраховували побачити у виконанні "нового Шевченка".

Без сумніву, Ярмоленко старався, забивав красиві та важливі м’ячі — "Тоттенгему", "Челсі", "Манчестер Юнайтед" і "Севільї" — але продемонстрований ним рівень вважався посереднім. Доволі красномовно, що після завершення контракту з "Вест Гемом" нападник більше не знадобився у топ-лізі і переїхав у далеку далечінь.