Динамо саме винне, що втратило зимове чемпіонство. Що говорити про гранди УПЛ за підсумками півріччя

Експресивність де Дзербі допомагає "Шахтарю". Команда позбулася торішньої апатії

Де Дзербі багато хто незлюбив. Відразу. Нового тренера "Шахтаря" називають зарозумілим, самозакоханим, надмірно самовпевненим. На бровці італієць занадто експресивний, вступає в суперечку з іншими тренерами і просто поводиться некрасиво. Можливо, це так, але така зарядженість тренера відбивається на команді. І відбивається позитивно.

Згадайте "Шахтар" річної давнини. Це була апатична команда. Луїш Каштру був добрим дідусем, який не конфліктував, не заводив гравців, а лише втихомирював їх. Іноді це була корисна навичка, але у вирішальний момент португалець не зміг нічого зробити. Спочатку його добродушність тренера позначилася на Тайсоні, який то на збори запізниться, то на заміну виходити відмовиться. Після вже вся команда не змогла завестися на ключову гру проти "Динамо". У день, коли потрібно було обов'язково перемагати, "гірники" показали безвольність та безхарактерність, ударивши по воротах суперника лише двічі. І це у ключовому поєдинку всього сезону.

Де Дзербі інший. Він уміє завести команду, може накричати на футболістів, щоб правильно довести свою думку. Пам'ятаєте, як виходив Мудрик на гру проти "Монако"? Здалося, що алленаторе переборщив із мотивацією, але саме після дій Михайла і був забитий ключовий гол. "Гірників" та їх тренера у першому півріччі можна звинувачувати багато в чому, але не потрібно їм приписувати байдужість, яка мала місце рік тому. Команда хоче грати, нехай і це виходить не завжди.

"Шахтар" провів непрості пів року. Перебудова відбивається на команді, через неї пролетіли у Лізі Чемпіонів і далеко не завжди впевнено крокували у чемпіонаті. Але гравці хочуть грати під проводом де Дзербі. Нема апатії. Тренер переживає за результат, змушуючи робити те саме і самих гравців. Георгій Грошев

Те, що Де Дзербі прищеплює "Шахтарю" новий стиль, непогано. Погано те, що цей стиль не дає результату

Ця ситуація скидається на фразу з однієї відомої пісні: "І така я не така, не така я і така". Згадаймо каденцію Паулу Фонсеки у "Шахтарі". Тобто, її наслідки: тренерові досі дорікають його вибором продовжити ту лінію, яку гнув Мірча Луческу. До речі, дорікають не тільки вболівальники та журналісти, а й колеги за цехом. Хоча Фонсека на старому багажі тримав "Шахтар" на рівні, брав чемпіонства і виходив з групи Ліги чемпіонів.

У Де Дзербі ще буде шанс, але першу спробу заявити про себе у Лізі чемпіонів він провалив. Тому його критикують за результат, а разом з тим – і за бажання прищепити команді унікальний стиль. Тобто, поганий і Фонсека, який гнув стару лінію, і Де Дзербі, який продукує свій унікальний для України футбол.

Насправді ж критика стилю Де Дзербі обумовлена суто відсутністю результату в Лізі чемпіонів. Навіть не так – обумовлена результатами двох матчів проти "Шерифа": замініть виїзну поразку на перемогу, а домашнє одне очко – на три, і про Де Дзербі уже говорили б в геть іншому тоні. Мовляв, і зимовим чемпіоном став, і євровесну забезпечив. Унікальний стиль італійського тренера – це непогано. Навпаки, як показує ситуація з Фонсекою, це навіть добре. Погано те, що цей стиль поки що не дає бажаного результату.

Вболівальники не будуть терпіти тупцювання Марлона з м'ячем у центрі поля, розіграші м'яча між голкіпером та двома центральними захисниками заради ефемерної вигоди у майбутньому. Їм потрібні голи та перемоги тут та зараз. Тому Де Дзербі критикують.

Критикують і експерти, які оцінюють виступи передусім на основі Ліги чемпіонів та єврокубків загалом. А там маємо перший за десять років не вихід у євровесну та найменший за останніх десять років єврокоефіцієнт. Однак це ж лише перші пів року. Якщо Де Дзербі виграє чемпіонат і восени нормально виступить у єврокубках, поганий стартовий період залишиться тінню на фоні оновленого "Шахтаря". Ігор Семйон

Де Дзербі завдання-мінімум на першу частину сезону виконав, але питань по грі залишається ще дуже багато

Зрозуміло, що півроку не такий великий термін, щоб робити глобальні висновки щодо роботи де Дзербі. Але італієць настільки голосно приходив до українського футболу, та ще й під такі трансфери, яких український футбол не бачив років вісім, що здавалося – він у перший сезон замахнеться мінімум на фінал Ліги чемпіонів.

Першочергових завдань у "Шахтаря" влітку стояло три: вийти в групу ЛЧ, виграти Суперкубок та стати зимовими чемпіонами. Усі з них "гірники" виконали. Начебто адепти розмов, що найкрасивіше у футболі - це результат, можуть пишатися новим наставником донеччан, а також своєю теорією. Але ті, хто футбол любить ще й дивитися, навряд скажуть, що ці півроку були успішними.

Донеччани довго вкочувалися у сезон: здавалося, що команді спочатку чогось не вистачає, але ж головне вийти в групу головного єврокубку, а далі вже можемо говорити про футбол. Зрештою, за літню частину сезону ми, мабуть, можемо насипати похвали лише за один тайм проти "Генка". Решта було все не те й не так.

Дочекалися осені, старту групи ЛЧ, але досвід зараз підказує, що краще не чекали б. Євроліга запам'яталася лише прес-конференціями де Дзербі, який або розповідав, що все найкраще попереду, або що в нього щось не так із командою. До шостого туру ЛЧ вже якось і плутатися починав, про свій колектив говорив італієць чи аналізував інших суперників у групі.

Ну, а поки що мучилися у чемпіонській лізі (не без вдалих окремих відрізків, потрібно це відзначати; плюс забрали у "Динамо" Суперкубок), мучилися без бажання і в чемпіонаті. Головне – прихід де Дзербі ніяк не вирішив те, за що Каштру критикували навіть двірники у Святошино: як зламувати насичену оборону? який сенс стерильного володіння без просування до штрафного майданчика? чому команда з 50-мільйонними трансферами в сумі може собі дозволяти не налаштовуватись на матчі - вони що, всі трофеї світу вже виграли? На всі ці питання Роберто де Дзербі має знайти відповіді до початку тренувальної роботи в січні. Інакше продовжувати нема сенсу. Олександр Риженко

"Динамо" саме винне, що втратило зимове чемпіонство

Яким би лайтовим не здавався український чемпіонат, а пройти його ідеально і без жодної помарки ще не вдавалося нікому та й навряд чи в когось вийде. Тому критикувати за окремі втрати очок, у принципі, немає сенсу. Але не у випадку з "Динамо" у ході нинішнього сезону.

Кияни ще під час старту чемпіонату проходили передсезонку, граючи товариські матчі. Говорили, що у такий спосіб колектив готується до важливих боїв у Лізі чемпіонів. На жаль, це допомогло десь на нуль відсотків. Втім, зараз давайте зараз не про ЛЧ, а про чемпіонат, де клопоту виявилося не менше, ніж у єврокубках, хоч їх помічали менше.

Отже, у чемпіонаті цього разу стартували так само бадьоро, як і у попередньому сезоні. "Динамо" було настільки впевнене у собі, що здавалося, проблеми в УПЛ будуть у "Шахтаря", а не у киян. Підтвердженням цих слів стала осічка "гірників" у грі з "Олександрією", яка дозволила "біло-синім" очолити таблицю і дуже довго утримувати першість одноосібно.

Першим і дуже серйозним дзвіночком виявилася нічия з "Інгульцем", коли на полі з літерою "Д" на грудях вийшли понторізи, котрі вважали, що перемога дасться дуже легко. Легко не було, але урок команда засвоїла: після цього була смуга із п'яти поспіль "сухих" матчів, навіть не пропустили від "Бенфіки" до ЛЧ. Поразка "Шахтарю" у Суперкубку була неприємною, але не настільки критичною, щоб говорити про припинення боротьби за решту трофеїв.

Ключовий момент осені, який кияни проспали, стався у матчі з "Львовом". Проти аутсайдера знову вийшли не футболісти, а ті ж понторізи та піжони, котрі хоч і змогли перевернути гру після гола від андердогу, але, схоже, вирішили, що тепер вони володарі світу і можуть так робити завжди.

Спочатку навіть щастило: вдалий тайм допоміг обіграти "Дніпро-1", взагалі на млявій передачі двічі поспіль впоралися з "Маріуполем" - абсолютно найгіршою на той момент командою ліги. Жоден із цих результатів не приніс у голову хоч комусь із гравців киян думку: "Гей, хлопці! У нас гра - лайно. Чи не час щось виправляти?".

Вирішили, що не час, втративши за підсумком все: не просто підпустили "Шахтар", але й пропустили його вперед, видали бездарний матч із "Ворсклою" та просто ганебний другий тайм із "Минаєм". Якщо у Києві думають, що це не ланки одного ланцюга, які привели до підсумкового результату, то дуже помиляються.

До речі, конкретно за нічию із "Зорею" претензій практично немає. Так, другий не забили, свої шанси не реалізували, але намагалися тримати інтенсивність весь матч і йшли вперед. Та й втратили концентрацію лише хвилин на десять. У вже згаданому матчі з "Ворсклою" взагалі вийшли не мотивованими, але ясно, що не цей результат зараз виглядає як ключовий, а називати варто саме поразку полтавцям. Олександр Риженко

У грі "Динамо" багато крайнощів. Золоту серединку кияни демонстрували нечасто

Тут не говоримо про Лігу чемпіонів, де просто не вдавалося стрибати вище голови. Говоримо про чемпіонат, в якому "Динамо" не змогло здобути статус "зимового чемпіона". Але головне – не змогло стабільно демонструвати "золоту середину" в грі, часто збиваючись на крайнощі.

Згадаймо гостьові матчі з "Маріуполем" (2:3) та "Минаєм" (0:2), формально гостьовий, але фактично домашній з "Інгульцем" (1:1). Проти перших двох суперників кияни взяли очки дуже натужно, демонструючи, за словами Мірчі Луческу, неналежну психологічну готовність до боротьби. З петрівчанами взагалі була втрата очок. Свіжий у пам'яті й домашній поєдинок проти "Олександрії", в якому кияни забили переможний гол тільки на 90+7-ій хвилині з не найочевиднішого пенальті.

А тепер "матеріал" з іншого боку терезів: розгром "Колоса" 7:0, розгром "Десни" 4:0, домашня перемога над "Минаєм" 2:0, гостьові звитяги над "Рухом" (2:0) та "Львовом" (4:1), формально гостьова – над "Чорноморцем" (6:1). Тут уже було занадто легко, в темпі, який міг приспати як гравців, так і вболівальників на трибунах/перед екранами.

Такі гойдалки б'ють по психології гравців, розхитують її. Найкраще розвитку гравців та команди сприяли такі поєдинки як проти "Дніпра-1" вдома (2:0), "Вересу" на виїзді "(3:0), "Зорі" на виїзді (2:1). Де не довелося перенапружуватися, але й легко переможний результат не впав до кишені. Через те, що таких матчів в УПЛ небагато, "Динамо" так нестабільно грало й у Лізі чемпіонів: то програвало ще до фінального свистка, то громило суперника за статистикою, але не реалізовувало шанси.

Фраза "через те, що таких матчів в УПЛ небагато" потребує уточнення. Це не проблема ліги та чемпіонату, а проблема налаштування гравців на матчі. Мірча Луческу впродовж першої частини поточного сезону неодноразово заявляв, що не задоволений ставленням футболістів до роботи. І ще частіше підкреслював, що у його команді дуже багато молодих гравців, яким складно тримати постійний психологічний рівень.

Така ж тональність буде у розмові не загалом про команду, а про окремих гравців. Тут також немає єдиного чіткого руху в одному напрямку. Хтось прогресує (Шапаренко, Забарний, Буяльський), а хтось деградує (Шепелєв, Вербіч). Новачки практично не посилили гру, хоча тут навряд чи претензії до Мірчі Луческу – він явно волів би отримати інше підсилення. Заслуга тренера у тому, що шалений крок вперед у своїй грі зробив Денис Гармаш. Те, скільки разів цей півзахисник виручив команду з позиції нападника, говорить про повний контроль тренера над колективом: він розуміє, як виходити зі скрутних кадрових становищ. Також плюсиком до карми Луческу буде трансфер Миколенка до "Евертона". Ще пів року - рік тому Віталія нещадно критикували за слабку психологію, за погану позиційну гру в обороні, а вже зараз він однією ногою в середняку АПЛ. Не кожного трансферного вікна в Україні відбуваються такі угоди.

Проблеми є, але є водночас є й оптимістичний погляд у майбутнє. Попри поточне відставання від "Шахтаря" у таблиці, попри відсутність забивного нападника, попри хитку психологію молодих гравців, у "Динамо" є все для того, аби захистити титул. Ігор Семйон

"Динамо" потрібний нормальний форвард. Без нього не піднятися вище за друге місце

Київський клуб лідирував більшу частину півріччя, проте в останньому турі опустився на другий рядок. Чи катастрофа це? Поки що ні, але навряд чи частково провалений фініш змусив усміхнутися Луческу, Суркіса та інших. Проблем у грі "Динамо" є і головна з них – відсутність нормального нападника.

Шкурін, Рамірес, Кулач, Супряга - у заявці киян одразу чотири номінальні форварди, які у 18-ти турах УПЛ забили... Барабанний дріб - два голи. Один раз у ворота "Минаю", другий - "Чорноморцю". Не густо. Навіть жахливо. Для наочного прикладу далеко не ходитимемо, а просто згадаємо нещодавню гру проти "Зорі". При 12-ти ударах у площину, кияни забили всього раз, не використавши цілу купу моментів. А скільки добрих прострілів йшли в нікуди? А скільки навісів? Луческу дав "Динамо" базу, розповів, як розкривати оборону суперника, як створювати моменти, але без нападника, здатного забити тоді, коли цього вимагає ситуація, втрачається половина потенціалу. А то й більше.

Напрошується порівняння з "Шахтарем", але у "гірників" ситуація краща. На початку сезону різницю робив Траоре, після цього підтягли Фернандо, наприкінці повернувся Мораєс. Будь-якій із цієї трійки гравців серйозно б допоміг "Динамо" у їхній нинішній ситуації. Навіть Олександр Гладкий, який постійно вигравав у 18-му турі повітря і стелився в підкатах, став би своїм Філіппе Індзагі для чемпіона України.

А як же Гармаш? А Гармаш не нападник. Сам факт того, що він здебільшого виходить на цій позиції, говорить про глибоку кризу. Подекуди Денис тягне, але в ключових зустрічах він не показав нічого. Майже. Був гол "Дніпру-1", був точний постріл з "Баварією", але він промовчав з "Барселоною" та "Ворсклою", з "Бенфікою" та "Зорею". А моменти були.

Для "Динамо" битву за титул не програно. Мінус два від конкурента відіграти можна, але це неможливо зробити без голів. Команда повинна реалізовувати та забивати, забивати та реалізовувати. Щоб це робилось легше, потрібен добротний нападник, який відразу стане основним у команді. Конкуренцію виграти буде не так і складно. Ось така проста формула. Георгій Грошев