Правильна перебудова Олександрії та дивний напрямок Колоса. Що говорити про середняків УПЛ за підсумками півріччя

Про "Олександрію" неправильно говорити суто як про "грозу авторитетів". Це збалансована команда, що переживає правильний процес перебудування

Напевно, 99 відсотків футбольних вболівальників до початку цього сезону не знали людини на ім'я та прізвище Юрій Гура. А він розпочав одразу з гучної заяви. Мовляв, у "Олександрії" є гравці, але немає команди, що образило колишнього тренера "містян" Володимира Шарана. І хоч потім Гура виправдався та пояснив контекст своїх слів, ситуацію можна вважати показовою.

Шаран апелював безцеремонними аргументами. Мовляв, та ми кілька тижнів тому перемагали "Шахтар", а тепер кажуть, що у нас немає команди. Але Шаран пішов, прийшов Юрій Гура, і що ми побачили? Перемога над "Шахтарем" в гостях, перемога над "Зорею" в гостях, поразка "Динамо" в гостях через гол з сумнівного пенальті на 90+7-ій хвилині, мінімальна поразка "Шахтарю" вдома у матчі, де "Олександрія" могла претендувати на пенальті (за гру рукою одного з бразильців у власній штрафній зоні). Шаран довго йшов до того, аби його команда могла на рівні боротися з українськими представниками єврокубків, Гура ж зробив це одразу.

Варто говорити саме про заслугу теперішнього тренера, адже разом з Шараном з команди пішло чимало футболістів (Сітало, Банада, Шастал, Паньків, Бондаренко, Вантух, Гречишкін, Лучкевич, Гордієнко тощо). Тож впродовж першої частини поточного сезону ми бачили не тільки зміну тренерського вектора в "Олександрії", а й повноцінну перебудову клубу та команди.

І ця перебудова проходить правильно. "Олександрія" не стала просто "грозою авторитетів" (таке визначення часто "приклеюється" до тих команд, які проти сильніших суперників грають на емоціях та супер-мотивації), вона брала й "свої" очки. "Минай" та МХ1925 перемогла на класі, "Маріуполь" – на характері, не програвала "Вересу", "Десні", "Руху", "Львову". Наразі "Олександрія" виглядає єдиною командою, яка здатна втрутитися у розподіл місць в топ-5.

Але гонитва за єврокубками не повинна бути самоціллю для Юрія Гури. Потрібно довести процес перебудування до логічного завершення і пробувати штурмувати нові вершини вже наступного сезону. Ігор Семйон

Літні зміни зробили "Десну" ще більш нестабільною

Той, хто хоча б раз катався в метро, ​​знає, що трапиться, якщо під час руху не триматися за поручень. Тебе почне кидати з боку на бік. У подібному стані "Десна" провела своє перше півріччя у поточній кампанії. Не потрапивши в єврокубки, влітку клуб пішов на серйозне очищення, прибравши зі складу багатьох гравців. Здебільшого – гравців оборони. Не допомогло. Можливо, зробило лише гірше.

Рябоконь на старті сезону змушений був обходитися без центрбеків, закриваючи дірки опорником Цимбалюком та фулбеком Селіним. Упродовж чотирьох турів вдалося здивувати, але далі… 0:4 з "Динамо" зрозуміти можна, проте аналогічний рахунок із "Вересом" забути чи пробачити фанати не зможуть. І приблизно так команда провела пів року. Поруч із перемогами над "Рухом", "Львовом", або врятованою грою з "Ворсклою", були провали з "Шахтарем", поразки "Металісту 1925", щось дивне з "Інгульцем". І кінця цієї нестабільності не видно.

І минулого сезону були схожі проблеми, а топтання на місці корисне тільки в одному випадку - якщо ти займаєшся на біговій доріжці. У футболі завжди має бути прогрес, але "Десна" від цього далека. У Будківського, Арвеладзе та Тотовицького взимку закінчуються контракти, а про нові керівництво поки що домовитися не змогло. Про ймовірність змін говорить і сам Олександр Рябоконь, розуміючи, що весна навряд чи буде простішою за осінь. А то й складнішою. Знову втрата кадрів, знову перебудова, знову невизначеність щодо майбутнього. Так, зарплату стали потроху виплачувати, але чи довго це триватиме? Ось і ми не знаємо.

Два роки тому "Десна" вразила багатьох, ставши головним відкриттям українського чемпіонату. Зараз "сіверяни" продовжують дивувати, але все частіше з негативного боку. На жаль. Георгій Грошев

"Колос" рухається у незрозумілому напрямку. Але, схоже, керівництво все влаштовує

Кажуть, президент "Колоса" Андрій Засуха із тих людей, хто у футбольному плані любить тишу. Однак поки що його дітище другий рік поспіль наводить чи не найбільше галасу в українському футболі. Спочатку запросили Євгена Селезньова, відродивши його для українського футболу. Потім він з величезним скандалом пішов. Так, головною скрипкою в цих історіях був сам гравець, проте на клубі це також позначалося. Паралельно розвивалася історія і з пенальті, коли ковалівцям за будь-який дотик до їхніх гравців у штрафному майданчику суперника (і навіть за його межами) ставилися 11-метрові.

Почали новий сезон, про пенальті та Селезньова начебто забули, але з'явилися нові "фішки". По-перше, клуб примудрився пробити дно, програвши казахам у єврокубках. Безвольна гра в атаці без найменшого розуміння, як забиваються м'ячі. Таке відчуття, що гравці команди взагалі футбол дивляться лише збоку, тому не мають жодного поняття, як голи забиваються. Тільки у двох команд на всю УПЛ становище з кількістю реалізованих моментів навіть гірше, ніж у "аграріїв". Але ж ми зараз говоримо про представника України в міжнародних турнірах, то чому маємо порівнювати "Колос" із "Інгульцем" та "Минаєм"?

У результаті вирішили розстатися із Русланом Костишиним. Ну, як розлучитися: якісь записки до нового тренера він продовжив передавати з трибун, хоч уже й був на новій посаді. Що стосується звільнення, можливо, керівництво вчинило правильно: Костишин-старший втомився від постійних невдач на старті сезону, команда втомилася від постійних пошуків сенсу життя свого керманича. Нового коуча, таке відчуття, шукали максимум у сусідньому селі, тож запросили на цю посаду Сергія Кузнєцова. Потім ще й забули оголосити, коли він також покинув клуб, і тиждень команда працювала без номінального керманича.

Взяли Ярослава Вишняка, і на подив це дало результат у таблиці. Проблема тільки в тому, що цей результат був лише в кількості набраних очок, але ніяк не в якості гри, де зрушень не було жодних. Більш-менш виходило лише в обороні, але з цим проблем не було і за Костишина.

З Вишняком на фарті виїхали одразу у трьох іграх із п'яти останніх, взявши в них дев'ять балів: з "Десною", "Вересом" та "Металістом 1925". Плюс, звичайно, судді допомогли ще чотири очки взяти проти "Минаю". Ясно, що зараз уже ніхто і не згадає з вас, за що закарпатці отримали штрафний у перенесеній грі першого кола, зате свіжий у пам'яті подарунок від арбітра у другій грі, який допоміг трупу (за якістю гри та розвитком подій) воскреснути із мертвих. І якщо подивитися на таблицю із п'яти останніх матчів, то в голові у вболівальників команди має бути ейфорія: третє місце, вище лише "Дніпро-1" і "Шахтар". А головне – найкраща оборона ліги! Але якщо дивитися матчі "Колоса", то розумієш, що це все липа.

Знаєте, чим відрізняються успішні мільйонери від випадкових перехожих, які зірвали джек-пот? Перші свої кошти успішно інвестують у нові прибуткові проекти, а другі тринькують все, що є. Так от "Колос" - це не про перших. Всю удачу цього сезону команда Костишина-Кузнєцова-Вишняка-Засухи вибрала для перемог над аутсайдерами. Якщо не буде жодних кадрових зрушень узимку, то клуб так і залишиться у кращому разі середняком. Але якщо він і надалі планує виїжджати на вдачі та вдалих рішеннях деяких осіб, то краще залишити ці спроби займатися футболом, а просто катати у чемпіонаті Білоцерківського району. Там хоч би цього ніхто не бачить. Олександр Риженко

Не варто недооцінювати "Верес". Команда закріпилася в еліті завдяки своєму стилю та почерку

"У нас молода команда, недосвідчені гравці", "Ми дуже потребуємо підсилення", "Часто нам просто не щастить", - це традиційний набір відмовок-виправдань для тих, у кого немає результату (найчастіше – для дебютантів або новачків ліги). Але "Верес" своїм виступом у першій частині чемпіонату 2021/22 розірвав усі шаблони.

Говоримо передусім про результат, а не про якість гри. 23 очки після 18-ти матчів, шість перемог, дев'яте проміжне місце – і все це команда, яка практично не змінилася після виходу з Першої ліги. Ті ж гравці, той же тренер, та сама стратегія.

У бесідах з представниками команд-формальних конкурентів "Вересу" довелося чути риторичні запитання: "Верес" може, а чому ми – ні?", або "Рівнянам вдається, а чому ми не можемо?". Тобто, десь команда з Рівного є навіть прикладом для тих, хто бажає якнайшвидше інтегруватися до елітного життя після років перебування у "трясовині". Це варте того, аби проявляти повагу.

Після підняття до еліти "Руху", наші журналісти доволі жорстко критикували Івана Федика за постійну ротацію. Те саме іноді трапляється з Кучуком, алгоритми вибору складу яким досі важко зрозуміти. У "Вересу" ж все просто – грають практично одні й ті самі. Ротація відбувається тільки вимушена: то Дахновський замість травмованого Євгена Пасіча, то Михайло Шестаков замість Михайла Сергійчука. Здавалося б, таку команду легко "прочитати" та легко підготуватися до матчу проти неї, однак це "легко" вдавалося, по суті, тільки грандам. Якщо не брати до уваги "Динамо", "Шахтар" та "Зорю", усі інші з "Вересом" мало достатньо клопоту.

Але хотілося б зупинитись на одному з нещодавніх поєдинків "Вересу" – проти "Колоса" у Луцьку. Тоді команда Юрія Вірта була подолана у тому стилі, який зазвичай пропагує сама: суперник чекав і дочекався помилки. Якщо рівняни не вигадають чогось іншого, можуть бути "розкушені" й іншими конкурентами. По приклад далеко ходити не треба: інший новачок УПЛ (а разом з тим – дебютант) МХ1925 теж до пори до часу дивував, а потім "посипався".

З другого боку, запасу, здобутого у першій частині сезону, повинно вистачити для збереження прописки в еліті. А навесні ще додадуться матчі на власному стадіоні (принаймні, це анонсують керівники рівненського клубу). Тож зараз є більше підстав говорити про "Верес" як про команду з когорти міцних середняків, а не аутсайдерів. Ігор Семйон

"Металіст 1925" видав яскраву серію. Після цього Кривенцов упустив момент кризи

Коли все пішло не так? Здається, відповіді на це питання не може знайти й сам Валерій Кривенцов. "Металіст 1925" ніколи не був стабільним колективом, який вміє на довгій дистанції давати результат. Так було й у Першій лізі, де вони три сезони билися за право потрапити до еліти. Тоді часом здавалося, що нічого харків'янам завадити не зможе, але після: одна, дві, три поразки поспіль і замість першої трійки – містечко куди нижче. Кривенцов команду врятував, вивів до УПЛ, але це не єдина його заслуга. Він зробив так, що за харків'янами було цікаво дивитися.

"1925" був схожий на типового дебютанта еліти. Вони рідко закривалися на власній половині поля, з більшістю команд хотіли грати першим номером, через володіння та короткі передачі, футболісти часто пересувалися по полю та змінювали позиції. Інколи виходило, інколи ні, але в період їхнього найбільшого розквіту, який припав на кінець вересня - початок жовтня, саме "Металіст 1925" був однією з найцікавіших команд. П'ять перемог поспіль - яскраве підтвердження. Але невдовзі все полетіло в тартарари. На фінішному відрізку харківський клуб програв шість матчів, впавши у нижню частину таблиці.

І важко сказати, із чим це пов'язано. Найбільш примітивний, і паралельно з цим найбільш очевидний варіант - у Кривенцова виявився банально слабкий кадровий ресурс. Майже всі новачки команди – вільні агенти, і такі трансфери відбувалися не від хорошого життя. Наставнику, яким би цікавим та сучасним не був його стиль, непросто створювати шедевр, маючи в арсеналі не найякісніших футболістів. Але не лише гравці винні. Лежить вина і на самому Кривенцові. Він упустив початок кризи, а коли настав час трохи перебудуватися, команда виявилася до цього неготовою. Валерій Сергійович під кінець року намагався виправитися, але було пізно. Колектив упав духом після серії поразок, швидко втративши статус улюбленця у нейтрального глядача. В останніх матчах це була звичайна команда із нижньої частини таблиці.

Валерій Кривенцов презентував світові гарний замок. Сучасний замок, не схожий на інші. Але згодом виявилося, що будував він його з піску, а тому за першої ж негоди все зруйнувалося. Подивимося, як наставник зимою все це виправлятиме. Георгій Грошев

"Рух" трохи ожив лише до кінця року, але радіти поки що особливо нема чому

Схоже, Іван Федик настільки запустив усі процеси у команді, коли був головним тренером, що прихід нового наставника не допоміг одразу вплинути на виправлення ситуації. Та й треба усвідомлювати, що на місце попереднього коуча прийшов фахівець із вдалого засушування гри. А в колективі, який і так яскравим футболом не вирізнявся, цей симбіоз дав дуже дивний ефект, який і до результатів не приводив у атаці, й позаду нормального нічого показувати не виходило.

Тільки ближче до закінчення календарного року Леонід Кучук нарешті визначився з основною обоймою, став частіше випускати молодих, команда заграла бадьоріше, і це дозволило трохи покращити результат: зачепилися за нічию з "Олександрією", обіграли "Металіст 1925", не програли "Ворсклі" та "Вересу" - це всі команди, які в таблиці йдуть вище.

Але з іншого боку, кожен із цих результатів має свою історію, і їх передбачити можна було ще до стартового свистка. Наприклад, єдина перемога наприкінці сезону здобута над найдепресивнішою командою ліги на той момент, "Олександрія" та "Верес" навіть не збиралися зламувати оборону, а емоційно вичавлена ​​і з кадровими проблемами "Ворскла" закінчувала вдесятьох, тому їй було не до гри на перемогу.

До речі, матч із "Ворсклою" дуже показовий по грі команди в атаці - там поки що немає нічого. Тільки Борячук, який має проблеми з реалізацією. "Рух" володів м'ячем, володів територією, але не володів своїми ж умами. Тому це було більше схоже на безглуздя, а не футбол.

Втім, такого безглуздя у команд із нижньої частини таблиці завжди дуже багато. І це не питання до рівня виконавців (чомусь прийнято вважати, що у "жовто-чорних" він непоганий; але як на мене вихід в основі молодих говорить про зворотне), а й до білоруського наставника. Наприклад, Кучук вважає, що нічия у більшості в матчі з "Колосом", коли перемога втрачається вже за грою у нерівних складах, – це нормально. Чому це не нормально, ми написали тут же у розділі про ковалівців. Також Леонід Станіславович, судячи з його слів, так і не знайшовся з відповіддю навіть перед своїми підопічними, чому його команда програла "Чорноморцю" 3:4. Так, зробили камбек, відігравшись із 0:3. Але чи не здається вам, що це одесити розслабилися та дозволили забити три, а не ваш тренерський геній спрацював?

У контексті львів'ян, поки є час та можливість, хотілося б сказати кілька слів і про нефутбольну складову проекту. Так, команда йде в нижній частині турнірної таблиці, колективи із зони перехідних матчів активно махають у напрямку "жовто-чорних", показуючи, що їх там чекають. Але окрім футболу у клубі активно розвивають й інші напрямки. З хоч би яким пафосом не будувалася академія, але вона будується. Плюс клуб веде роботу в маркетинговій площині, залучаючи вболівальників на одну із найкращих арен України. Тобто клуб розвивається органічно. Ні-ні, що ви, я не натякаю на "Верес" без свого стадіону, "Зорю" все ще без своєї аудиторії в Запоріжжі або "Ворсклу", яка начебто має і те, й інше, але на виході на трибунах завжди пусто. Так просто ці клуби зараз випадково згадалися. Олександр Риженко

"Львів" спрогресував. Але гарантій довготривалого розвитку все ще не видно

Усе пізнається в порівнянні… Хтось скаже, що "Львів" – взагалі не для прем'єр-ліги. Що наявність таких команд знижує загальний середній рівень турніру. Частково можна погодитися, але я б хотів повернути читачів приблизно на рік у минуле, коли "Львів" через різноманітні проблеми довго не міг провести виїзний матч проти "Минаю" в торішній УПЛ.

Точно знаю, що дехто з працівників закарпатського клубу тоді тримав цей матч у голові як майже "гарантійний" щодо здобуття трьох очок. Аж занадто безпорадно виглядав "Львів". Однак матч все відкладався й у стані львів'ян відбулося чимало змін. Прийшов Шумський, взяв в Ужгороді три очки, а загалом "Львів" спокійно фінішував поза зоною вильоту.

Після Шумського вже був Безсмертний, потім Чопик, далі (і дотепер) – Дулуб. Так, тренери змінюються часто, але й уявлення про команду змінюється. Якщо раніше її як "солодку булочку" сприймали навіть аутсайдери ліги, то тепер в гості до Львова їдуть з засторогою.

"Ворскла" взяла тут тільки одне очко, хоча могла програти. Як, наприклад, програла тут "Зоря". "Шахтар" переміг 6:1 у Києві, але в першому таймі не переважав суперника й невідомо, як склалася б ситуація, якби не спірний пенальті на Мудрику.

Проблема у тому, що у "Львова" немає чітко визначеного вектора: тренерам не пробачають осічок (Шумський та Безсмертний заслуговували на більше довіри), а трансферна політика виглядає хаотичною. Та й боротьбу за визнання буде виграти важко, адже чимало львівських уболівальників визнають "своєю" тільки одну команду – "Карпати", що відроджуються. Гравці та тренери "Львова" скаржаться на "недобір" очок – показники xG значно перевищують реальні значення кількості забитих м'ячів. То, може, проблема якраз у відсутності підтримки, азарту, енергії з трибун?! Ігор Семйон

Читайте такожВеселий Чорноморець, емоції Миная та слабкі трансфери Інгульця. Що говорити про аутсайдерів УПЛ за підсумками півріччя