Абу Ханна: Переїзд в Україну - найкращий крок, який я робив у своєму житті

Німецький захисник луганської "Зорі" Джоель Абу Ханна розповів про свою адаптацію в українській команді.

– Більшість гравців "Зорі" – українці. Як легіонер почувається у команді?

– Повірте, нічого подібного у мене раніше ніколи не було. Я грав за 4-5 німецьких команд, але вперше опинився у такій чудовій атмосфері. Це справді щось дуже унікальне. Українські гравці теж мені говорити, що "Зоря" – особлива команда. Вони виступали за багато українських клубів, але ніде так не почувалися, як тут.

Це дуже допомогло мені так швидко адаптуватися. Дивіться, тренер довгий час працював у Німеччині і тепер запросив у команду німецького хлопця. Можливо, в деяких колективах виникло б непорозуміння, а футболісти могли б не прийняти мене чи подумати, що я тут тільки тому, бо мене привів тренер чи щось подібне.

Але гравці "Зорі" прийняли мене з першого дня. Я теж робив все, щоб якомога швидше стати своїм у команді – я відкрита людина і люблю з усіма спілкуватися. Вже за 3-4 дні тренувального збору я став частиною команди. Це справді щось неймовірне. До карантину ми кожні 2-3 тижні збиралися всім складом разом з дружинами і дітьми, щоб гарно провести час. Я не бачив раніше чогось подібного.

Якщо у вас в команді така атмосфера, то набагато легше грати. Навіть коли ви програєте, то колектив не розпадається на частини. Ви залишаєтесь одним цілим і повертаєтесь сильнішими.

– Що за історія, коли Дмитро Хомченовський назвав вас маркою німецького пива.

– Якщо ви подивитися на мою сторінку у Вікіпедії російською чи українською мовами, то у графі прізвисько написано Варштайнер. Там це вписали після мого інтерв’ю з Дімою для телебачення. Коли я це побачив, то не міг повірити своїм очам. Сказав йому: "Це все ти зробив, тепер навіть Вікіпедія називає мене Варштайнером".

Таких веселих історій у мене сотні з кожним гравцем "Зорі". У мене справді хороші стосунки з усіма хлопцями в команді. Немає нікого, хто б мені не подобався чи з ким би я не зміг знайти порозуміння. Звичайно, коли я тільки приїхав, то мені дуже допоміг Владлен Юрченко, якого я знав ще по "Байєру". Він – українець і знає, як тут все працює. Дуже вдячний йому за допомогу у швидкій адаптації.

Я теж намагаюсь бути корисним для інших. Якщо хтось потребує моєї допомоги, то стараюсь зробити все від себе залежне.

– Які стосунки з Юрченком у вас були у "Байєрі"?

– Він грав у першій команді, а я виступав у юнацькій. Але тоді я підписав професійний контракт з клубом і почав тренуватися з основою "Байєра". Так ми і познайомилися. Не можу сказати, що ми дуже близько спілкувалися, інколи разом могли пообідали.

– Могли тоді собі уявити, що через кілька років будете разом виступати в Україні?

– Буду відвертим – у той час я не думав, що одного дня гратиму тут. Не хочу виглядати зверхнім. Просто Україна далеко від Німеччини. Тоді я бачив себе тільки в німецьких командах, але трапилося кілька непростих ситуацій. Зрозумів, що потрібно щось змінювати. І дуже радий, що зважився на це рішення. Переїзд в Україну – це найкращий крок, який я робив у своєму житті. Я залишив Німеччину, щоб познайомитися з іншою культурою і менталітетом. Це допомогло мені розвинутися, як особистості і футболісту.