Сергій Зеньов про найкращі матчі Карпат, фактор Кононова і невдалий англійський досвід

Нападаючий збірної Естонії Сергій Зеньов, відомий українським любителям футболу за виступами в львівських "Карпатах", в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту UA-Футбол згадав про яскраві сторінки його української кар'єри, розповів про свої подальші футбольні маршрути та як справи йдуть зараз.

- Коли останній раз ви були в Україні? - насамперед цікавлюся у 30-річного нападника.

- Рік тому. У березні наша збірна мала грати з Вірменією і Грузією, а оскільки в таку пору кліматичні умови в Естонії взагалі не дозволяють грати на траві, на підставі прогнозу погоди ми приїхали готуватися до Києва. Нам надали поле на стадіоні імені Баннікова, за яким стежив "Шахтар". Однак була божевільна зима, повно снігу - в результаті ми тільки даремно використали чотири дні. Зате побували в Києві (посміхається). Це був мій перший приїзд в Україну після того, як залишив "Карпати" у 2014-му. Хотілося, правда, приїхати раніше, але все якось не виходило через брак часу.

- Які були відчуття від приїзду в Україну?

- Відчув приємну ностальгію. Звичайно, якщо б приїхав до Львова, то вона була б ще більшою. Побачити місто і згадати, де ти був і що робив - впевнений, відчуття виявилися б сильнішими.

- За період, проведений в якості гравця "Карпат", напевно, встигли прикипіти до України?

- Ну звичайно! Майже шість років - це великий проміжок часу. Багато чого за цей період відбулося - і в кар'єрі, і в особистому житті.

- Якщо уявити, що ви опинилися у Львові і вам запропонували провести екскурсію по місту - зуміли б?

- Сподіваюсь що так. Думаю, стару частину міста навряд чи поміняли. Хоча, напевно, якісь нові споруди у Львові і з'явилися. Екскурсію від мого будинку по вулиці Кошиця і до центру міста точно провів би (посміхається). На цій вулиці, правда, я жив десь два роки, а потім змінив місце проживання і перебрався на вулицю Чорновола, поруч з магазином "Арсен". Від неї до центру хвилин п'ятнадцять пішки або п'ять на машині.

- Правда, що львівські вболівальники одні з найвідданіших в Україні?

- О-о-о, це точно! Я б їх охарактеризував так: люди, які до нестями люблять футбол. За "Карпати" вони вболівають всією душею.

- З кимось із них за час виступів у львівському клубі встиг потоваришувати?

- Ну, прямо так, щоб подружився - ні, такого не було. Але зате я добре знав коло фанатів, яких міг зустріти в місті, привітатися і поговорити.

- Що після закінчення українського етапу кар'єри забрали з собою на пам'ять?

- Найголовніше - позитивні емоції, які відчував під час перебування у вашій країні. Якщо ж маєте на увазі якусь конкретну річ, то навскидку відразу й не згадаю.

- Хтось везе із України на пам'ять вишиванку, хтось інші сувеніри ...

- За шість років під час відпустки або коротких візитів на батьківщину кожен раз щось привозив. Наприклад, сало батькам.

- І як - їм сподобалося?

- Звісно. Дуже. Тато завжди замовляв сало, і побільше.

- Під горілочку?

- (Сміється). Ну, це справа свята.

- Український етап кар'єри напевно став для вас пам'ятним?

- Не став би виділяти якийсь із етапів, так як все для мене були по-своєму цікаві. Різні країни, різні люди, різний футбол ... Український же період запам'ятався тим, що він був не тільки найтривалішим, а й став початковим в моїй зарубіжної кар'єрі.

- У Львові досі згадують початок нинішнього десятиліття, коли "Карпати" виступали у груповому турнірі Ліги Європи. Для вас воно теж стало пам'ятним?

- Згадуючи той сезон, розумієш: сильний був час! В Україні тоді був сильний чемпіонат, і було подвійно приємно, що "Карпати" протягом двох років входили в ньому в першу п'ятірку і грали в Лізі Європи. Львів'янам було почесно фінішувати у верхній частині таблиці, слідом за провідною четвіркою - "Шахтарем", "Динамо", "Металістом" і "Дніпром". Сильні за рівнем були і ще шість-сім команд, що розташовувалися під ними. Пам'ятається, тоді у Львові була висока відвідуваність, адже в цьому місті завжди любили і люблять футбол. Що й казати, незабутній був час!

- Які матчі з проведених у складі "Карпат" врізалися в пам'ять найбільше?

- Таких два. Пригадуються божевільні за напруженням домашні поєдинки Ліги Європи з "Галатасараєм" і дортмундською "Боруссією". У першому з них сюжет був неймовірний: ми пропустили м'яч на 90-й хвилині, а на 92-й, зрівнявши рахунок, вийшли в груповий етап турніру! А в другому по ходу матчу програвали 0:2, потім вели в рахунку 3:2, але в підсумку все ж поступилися 3:4 команді Юргена Клоппа - одного з кращих тренерів в сучасному футболі. Та "Боруссія" була однією з найсильніших команд в історії німецького клубу.

- У ту пору в очолюваних Олегом Кононовим "Карпатах" підібрався досить згуртований і зіграний колектив, гра якого заслуговувала схвальних відгуків.

- У тому, що "Карпати" стали саме такими, велика заслуга Олега Георгійовича. Кононов зробив величезний обсяг роботи – не тільки тактичної, а й психологічної. Він змусив повірити в свої сили і націлити на високі результати, вселяючи впевненість в те, що ми вміємо, можемо і повинні це зробити. Це і допомогло "Карпатам".

- За кар'єрою Кононова з тих пір стежили?

- Зрозуміло. Якщо подивитися, які команди він очолював, можна сказати однозначно: після роботи в українському футболі вона у нього пішла вгору.

- А як би оцінили свою подальшу кар'єру?

- Коли я йшов з "Карпат", був твердо впевнений, що роблю крок вперед - як за рівнем, так і за можливостями. Адже ішов в країну-родоначальницю футболу - Англію. Перебрався в "Блекпул", який виступає в Чемпіоншипі, другому за значущістю дивізіоні. Не хочу говорити, що це був неправильний вибір або моя помилка - ні. Я не шкодую ні про що, адже випала можливість спробувати і перевірити свої сили в чомусь новому. Але, мабуть, я не до кінця був готовий грати там, куди пішов. Що стосується моїх інших команд, то це були цілком гідні варіанти. Взяти, приміром, "Габалу". Ясна річ, що за своїм рівнем чемпіонат Азербайджану вважається невисоким. Але якщо зважити на те, як протягом двох років ми з "Габалою" грали в груповому турнірі Лізі Європи, соромно бути не повинно - суперники-то у нас були досить сильні.

- Виступаючи в Азербайджані, а потім і в Казахстані, з багатьма колишніми колегами по українській Прем'єр-лізі зустрічалися?

- (Жваво посміхається). Так. У тій же "Габалі" грав разом з Дмитром Безотосним, Віталієм Вернидубом, Олексієм Гаєм - досить відомими в Україні футболістами. В слабкі чемпіонати вони б точно не пішли. Що ж стосується Казахстану, то в карагандинському "Шахтарі" зараз граю разом з українцями Євгеном Ткачуком і Артемом Барановським. Взагалі в казахстанському футболі нині в кожній команді можна зустріти тих, хто раніше грав в Україні. Нерідко згадуємо ті часи, коли український чемпіонат був досить сильним. Тепер же все інакше: багато команд, які раніше грали класом нижче, виступають в Прем'єр-лізі.

- У головного тренера збірної Естонії Карела Волайда дружина українка. А у вас?

- Естонка. Її звуть Світлана. Ми були знайомі ще до того, як я поїхав до Львова. Граючи в "Карпатах", вже був одружений. Разом зі мною три чи чотири роки дружина прожила в Україні. Нашого первістка синочка, якому зараз п'ять років, вона хоч і народила в Естонії, але вагітність пройшла у Львові. А місяць тому у нас народився другий син.

- "Других половинок" футболістів і тренерів часто порівнюють з дружинами декабристів. Ваша дружина ще не втомилася від частих переїздів?

- Іноді втомлюється, звичайно ж. Але при цьому говорить мені: "Все-таки краще бути разом з тобою, ніж перебувати вдома одній". Світлана у мене справжній герой - всюди, де б я не грав, вона завжди була зі мною разом з маленькою дитиною. А тепер уже з двома. У кожній країні дружина намагається знайти позитивні сторони і завжди мене підтримує. Якби не було цього - і мені було б удвічі важче.

- Зміни в українському футболі за п'ять років, що минули з моменту вашого від'їзду зі Львова, помітили?

- Про його якість не можу судити, так як у вашій країні не граю. Але по міркуванням в пресі і з розмов знаю, що рівень чемпіонату України помітно впав. Це сталося через ситуацію в країні, яка привела до відтоку легіонерів. В українському футболі немає колишньої кількості топових іноземних футболістів, які були в тих же "Шахтарі", "Динамо", "Металіст" і "Дніпрі".

- На відміну від клубів, про рівень збірної України цього не скажеш ...

- За час, що минув з мого від'їзду зі Львова, її рівень помітно виріс. Все тому, що багато молодих гравців їдуть за кордон. Там вони мають можливість рости в майстерності, адже до іноземців за кордоном особливі вимоги.

- Які цілі були поставлені перед естонською збірною в нинішньому відбірковому циклі європейської першості, де її суперниками є Німеччина, Голландія, Північна Ірландія і Білорусь?

- Перед кожним матчем у нас завжди стоїть завдання намагатися грати в хороший футбол. Зараз біля керма нашої команди новий тренер - Карел Волайд, під керівництвом якого нею було зіграно всього п'ять поєдинків. Він намагається прищепити збірної Естонії своє бачення гри, і просить виконувати його вимоги в кожному матчі. І неважливо, чи то зустріч з Голландією, Німеччиною або товариська - в кожній ми намагаємося викладатися по максимуму. У нас немає такого, щоб поберегти сили з розрахунком на значимість поєдинку. На кожен матч перед нами ставиться конкретне завдання, і його потрібно виконувати.

- Чи сильно різняться методи роботи і тактична побудова гри збірної Естонії при Карелу Волайді в порівнянні з його попередником Мартіном Реймом?

- Не сказав би, що Волайд прийшов і почав рубати з плеча. Ні. Ясна річ, що у кожного тренера ті чи інші деталі побудови гри різняться, але щоб кардинально щось змінилося - мовляв, прийшов новий наставник і сказав "Забудьте колишню гру - починаємо грати в мій футбол" - ні, такого не було. Все відбувається акуратно і поетапно.