Олексій Лень: Ми вирішили допомагати переселенцям

29-річний центровий "Сакраменто Кінгз" Олексій Лень розповів про фонд допомоги для України, який створив разом зі Святославом Михайлюком.

— Коли ви востаннє були в Україні?

— У 2018 році, коли ми грали проти Іспанії у Києві. Залишилися дуже добрі враження від цієї гри та столиці. Сподіваюся, що у найближчому майбутньому, коли ми виграємо війну, ми зможемо проводити домашні матчі у рідній країні. В Україні в мене мешкають родичі, підтримую з ними стосунки.

— Святослав Михайлюк в інтерв'ю Sport.ua розповідав про ваш фонд Hope for Ukraine. Які кошти вам удалося зібрати?

— Наразі ми зібрали понад триста тисяч доларів. У НБА нам заборонили допомагати ЗСУ, оскільки вони, як бізнес, не хочуть втручатися у військові дії. Тому ми вирішили допомагати переселенцям. Ми допомогли багатьом переселенцям із Маріуполя. Через свою сім'ю допомагали людям, які приїхали з Луганської та Донецької області до Дніпра, а Свята батьки допомагали переселенцям у Черкасах та області. У Тернополі у лікарню купили обладнання, медикаменти. Нам дзвонили з усієї України, коли ми відкрили фонд. Намагалися допомагати всім, чим могли.

— Хтось із гравців НБА долучився?

— Власник «Сакраменто» та його партнери допомогли, мої партнери по команді — також. НБА зі свого боку додавало зверху таку ж суму, яку поклав гравець. Наприклад, гравець зробив внесок 10 тисяч доларів, а НБА через спілку гравців додавала цю ж суму. Буквально за кілька днів після початку війни написав центровий «Портленда» боснієць Юсуф Нуркіч. Запитав: Чим я можу допомогти? Данило Галлінарі також цікавився.

— В одному з інтерв'ю ви говорили, що коли почалася війна, партнери іноді навіть дуже вами опікувалися. Які думки взагалі у вас були? Як ви налаштовувалися на матчі?
— Перший тиждень - це був шок. Ніхто не розумів, скільки це триватиме і що відбувається. Всі підтримували, але іноді навіть занадто багато.

— Ваше рідне місто Антрацит уже 8 років в окупації. Хтось із ваших знайомих там залишився?

— Здебільшого всі друзі, з якими я виріс, мешкають у Дніпрі. До 2013 року хтось їхав до росії, бо туди простіше поїхати. Але з 2014 року там нормального життя немає.

— А яким Антрацит лишився у вашій пам'яті?

— Це шахтарське місто. 80 відсотків мешканців – шахтарі. У мене дідусь пропрацював у шахті 40+ років, батько – теж. Спогади – зі школи, спортивних секцій. Я, окрім баскетболу, займався гімнастикою, шахами.