“Рука Бога тепер належить мені”. Культовий епізод, що прикував увагу до Луїса Суареса

Луїс Суарес провів видатну карʼєру. Хороший старт в Нідерландах, прекрасний відрізок у “Ліверпулі”, феєрія у Прімері та заслужена пенсія, що привела на сонячний берег Маямі — про таке можна лише мріяти. Звісно, були труднощі із характером, скандали навколо укусів та расизму, але добре, що уругваєць вчасно взявся за голову й довів, що є нападником екстра-класу (ще б пак — здобув дві “Золоті бутси” в епоху праймових Мессі та Роналду).

Увесь шлях Ель Пістолеро поділений на маркери, й один із таких — та сама рука на чемпіонаті світу в ПАР. Епізод вплинув на перебіг зустрічі з Ганою, допоміг Уругваю кваліфікуватися до півфіналу та приніс шалену популярність персонально Суаресу. Виконавець й до того зробив імʼя у складі амстердамського “Аяксу” (наприклад, впродовж сезону 2009/10 забив 49 мʼячів та віддав 24 результативні передачі), проте саме Мундіаль підняв ставки ледь не до небес. Що ж, пригадуємо, як це було.

***

1/4-та на ЧС сприймається по-різному — для когось ця стадія є завданням-мінімумом , хтось же все життя йде до відповідної планки. Другий варіант якраз стосується Гани — збірна видала оверперформанс та, підбадьорена повсюдною увагою аудиторії, замахнулася на 1/2-гу.

Емоції розгойдувалися поступово — спочатку африканці вдало подолали груповий раунд (розібралися із Сербією та відігралися проти Австралії), далі — за драматичних обставин вижбурнули за борт турніру Сполучені Штати Америки. Перемога 2:1, скажений пас Андре Аю на Асамоа Гʼяна, власне, гол останнього у додатковий час — все це викликало неймовірний фурор.

Що справедливо — по-перше, решта представників АФК давно вилетіла (найбільше розчарувала Нігерія), по-друге, для ПАР було іміджево важливо, щоб хоча б одна команда чудово себе показала (дійшло до того, що за “чорних зірок” відкрито вболівав Нельсон Мандела). Континент раніше не приймав змагання настільки високого рангу, а тут Гана переплюнула найсміливіші очікування — повторила досягнення Камеруну двадцятирічної давнини; Асамоа не дотягнув по знаковості до Роже Мілла, але також перетворився на національного героя.

Та і взагалі під орудою сербського спеціаліста Милована Раєваца зібралася боєздатна банда. В 2001-му африканці неочікувано дісталися до фіналу молодіжного ЧС, де поступилися Аргентині імені Хосе Пекермана та Хавʼєра Савіоли; це ж покоління задало жару через девʼять років. До Майкла Ессьєна, Саллі Мунтарі, Джона Менса та Дерека Боатенга приєдналися Квадво Асамоа, Домінік Адія, Кевін-Прінс Боатенг, брати Аю та Самюель Інкум — словом, коли в медіа йшлося про 1/2-гу, то це не здавалося чимось диким. Тим паче, в боротьбі з Уругваєм.

Якими були тодішні “чарруа”? Безперечно, Оскар Вашингтон Табарес привіз яскравих особистостей — крім Суареса виділялися Дієго Форлан, Едінсон Кавані, Альваро Перейра, Мартін Касерес, Максі Перейра, Дієго Годін та Фернандо Муслера. Однак чи оцінювалися південноамериканці важковаговиками на міжнародній карті? Аж ніяк.

З 1974-го й до кінця нульових Уругвай не відзначався впевненістю, пропустив пʼять форумів (1978, 1982, 1994, 1998, 2006), а в кращому випадку обмежувався 1/8-ю. Всі легендарні звершення були повʼязані з далекою минувшиною, тому те, як “небесно-блакитні” подолали барʼєр, теж потрапило під пильний приціл журналістів. 7 залікових балів, набраних проти ПАР (як не крути, вмотивованої господарки), симпатичної Мексики та Франції, яка потонула в астрологічних прогнозах — дуже й дуже класно.

Тому ганці завзято демонізують Луїса і змальовують відвертим крадієм — мовляв, “ми билися за рівних умов та втратили путівку через руку”. Але ж це не зовсім так.

***

На дистанції Суарес тричі вразив ворота суперника — гарантував обіграш Мексики (1:0) та в 1/8-й дублем нокаутував Південну Корею (2:1). Гарна картинка, що миттю привернула увагу — нападником цікавилося безліч клубів, зокрема, донецький “Шахтар”. Втім, основне шоу ще попереду.

Якщо не вдаватися у подробиці, то може виникнути враження, що Гана була ледь не приречена на тріумф — випередила візаві за багатьма ключовими параметрами та ще й забила у “роздягальню” зусиллями Мунтарі. Кращий контроль мʼяча (57/43) та більше ударів (26/15) — любителям статистики вистачить лише цього, щоб сформувати упереджене ставлення до Уругваю.

"Чорні зірки” постали наймолодшими на турнірі (23 роки, 352 дні) та емоційно нестабільними (через це “випали” дискваліфіковані Андре Аю й Джонатан Менса, які напередодні нахапалися жовтих карток). Звідси випливає разюча різниця в кількості завданих спроб по воротах — насправді збірна метушилася та вперше пробила у карному майданчику на 20 хвилині.

Уругвай, що залишився без травмованого Дієго Годіна, запропонував кращу організацію, діяв методично, виглядав фізично свіжим (дарма, що грав у пʼяти різних містах) та не дозволив опоненту розвернутися на повну (символічно, що гол Мунтарі стався за межами штрафної, з тридцяти чотирьох метрів).

Форлан також відповів “породисто” — на 55 хвилині красиво перекинув і стінку, і Річарда Кінгстона. Форвард, що привів мадридський “Атлетіко” до перемоги в Лізі Європи, вкотре підтвердив лідерство серед “небесно-блакитних”, однак й Суарес не відставав — постійно атакував та мав не одну шикарну нагоду, щоб зняти усі питання.

Обмін любʼязностями продовжився в екстра-таймі, аж поки на 120+ оборона Уругваю не тріснула. Джон Пейнтсіл здійснив навісну передачу, Фернандо Муслера не розібрався, тож круглий потрапив до Джона Менса, а потім — до Стівена Аппіа, чий удар заблокували. В метушні знайшлася голова Домініка Адії і ось тут на авансцену вирвався Суарес — заступив собою ворота і в стрибку, волейболістом виніс мʼяч із воріт.

Якусь секунду у повітрі витав шок. Тим не менш, Олегаріу Бенкеренса, португальський арбітр, був сповнений рішучості та дістав червону картку — в її правдивості немає жодних сумнівів. Цікаво, що на зустрічі мав працювати Говард Вебб, але після того, як уругвайська бригада на чолі із Хосе Ларріондою прогавила той самий момент Френка Лемпарда між Німеччиною та Англією, у ФІФА пішли на зміни. І строго помахали пальцем — більше не вигадувати.

Луїс не сперечався і, крокуючи до підтрибунного приміщення, спостерігав за тим, як Гʼян зосередився біля одинадцятиметрової позначки. Розбіг і… поперечина. Суарес зірвався у радісному екстазі.

Це стовідсотково надламало африканців — здавалося б, не помиляйся у післяматчевій лотереї та крокуй далі. Навіть після того, як Менса не перехитрив Муслеру, а Максі Перейра “зарядив” по горобцях, ганці не зупинилися, не перевели дух, а продовжили бездарно бити — саме так слід охарактеризувати удар Адії. Зате у всіх вселенських бідах винен саме Луїс, так.

Тому не дивно, що з фінальним свистком нападник не приховував емоцій: “Рука Бога тепер належить мені. Моя справжня рука Бога. Я зробив найкращий сейв на турнірі. Іноді на тренуваннях я граю на позиції воротаря. тому воно того варте. У мене не було іншого виходу, окрім як це зробити. Коли ганці не реалізували пенальті, я подумав: “Це диво, ми все ще на тут”.

Ми у півфіналі, хоча мені дуже сумно — нікому не подобається, коли його вилучають. Святкування було вражаючим, круто, що ми рухаємося уперед”.

***

Коли стало відомо, що Уругвай зустрінеться з Ганою на ЧС у Катарі, стара-добра тема піднялася на поверхню. Та досягла свого апогею напередодні очного матчу — на момент третього туру обидві команди претендували на плей-офф (і, зрештою, туди не вийшли), тому журналісти особливо прикипіли до фігури Ель Пістолеро.

“Я не прошу вибачення. Гравець Гани не реалізував пенальті, а не я. Можливо, я вибачуся, якщо зроблю підкат та травмую футболіста, але в цьому випадку я отримаю червону картку.

Чи буде помста? У 2010-му гравцям, які виступають зараз, було приблизно вісім років? Тоді люди могли сказати — “він диявол”. Але все змінюється. Ми перемогли Португалію в 2018-му. Ви чули, що португальці хочуть реваншу? Я грав проти Джорджо Кʼєлліні і ми потиснули один одному руки. Ви не можете постійно думати про минуле та мститися, адже це контрпродуктивно”.

Й тут із Суаресом не посперечаєшся — він зробив так, як вчинив би кожен, хто сподівається отримати бодай мізерний шанс для порятунку. Причому латиноамериканець поніс покарання — інша справа, що Ґʼян свою нагоду бездарно змарнував.

Крапку в суперечках поставив Отто Аддо, головний тренер “чорних зірок”: “Йдеться про перспективу. Якби той самий інцидент відбувся навпаки, то Уругвай сказав би, що це нормально. Це те, що я хотів би бачити від будь-якого мого гравця — пожертвувати собою і отримати червону картку.

Ми — великий континент і багато речей пішло не так. Футбол — це спосіб самовиховання. Бог створив усіх нас особливими, тому не повертайтеся знову і знову до 2010 року”.

З тих днів спливло чимало води — до ПАР “Ель Пістолеро” навідався двадцятитрирічним, а буквально сьогодні святкує тридцять сім. Поки невідомо, чим уругваєць запамʼятається в “Інтері” та чи опісля повісить бутси на цвях, проте тут не гріх повторитися — Луїсе, це було напрочуд вдале полювання. І все почалося з Ганою.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine