Знайти шлях додому. Про шлях збірної Англії нагору

Зійди зі свого престолу і залиш своє тіло в спокої

Хтось повинен змінитися

Ти - причина, через яку я чекав всі ці роки

Хтось володіє ключем

Але я близький до кінця,

І у мене більше немає часу

Я витратив його даремно,

І тепер я не можу знайти шлях додому

Такого футбольного божевілля у Англії не знали вже давно, з домашнього Євро-1996. Запаси пива стрімко скорочуються і його просто не вистачає, як і прапорів. З маршів вболівальників складається враження, що Чемпіонат Світу проводиться на західній, а не на східній околиці Європи. Лідером за завантажуваннями та прослуховуванням на Itunes залишається не будь-який новомодний хіт Аріани Гранде, а пісня "It's Coming Home" (правильна назва - "Три Леви"), написана до вищезазначеного Євро. Власне, ця фраза нині здається більш популярною і нібито частіше застосовується, ніж "I love you" або навіть "More beer". Новим шиком моди стали жилети, які вдягає головний тренер збірної Гарет Саутгейт. Матчі 1/8 та 1/4 фіналу переглянули близько 20-ти мільйонів людей, на серію пенальті в першому з них зібралися й всі 24, що складає божевільні 87 відсотків. Заголовки газет на кшталт "Yes We Kane", меми на кшталт Саутгейта з шафою для трофеїв - на контрасті з мемами до початку турніру, де наставник прохає пілота літака не заглушати мотор, оскільки "довго тут команда не затримається", все це виглядає неймовірно.

Після третього виходу до півфіналу ЧС у своїй історії і першого з 1990-го року Англія готова до другого виходу до фіналу з 1966-го. Готова і тактично, і технічно, і психологічно. Вболівальники відчувають, що нинішня збірна разюче відрізняється від усіх попередніх, що уявляли собою збіговисько зірок, яких просто розпирало від власного его. Такої чудової атмосфери у збірній і навколо неї не було ніколи. Ріо Фердінанд пригадує, що навіть не міг заговорити зі Стівеном Джеррардом через нескінченну війну між "Манчестер Юнайтед" та "Ліверпулем". Головним завданням будь-якого тренера у попередньому десятилітті було втиснути Джеррарда на поле разом з Френком Лемпардом. Два роки тому Рой Ходжсон крутився шукаючи місце в складі для Вейна Руні. Доводилося ставити його мало не на позицію опорника.

Нині ж все інакше. Той самий Лемпард визнає, що нинішня збірна досягла рівня згуртованості, не баченого в його часи. І результат не забарився. Тим дивніший, що до початку турніру від збірної очікували на провал. Втім, саме такі очікування, на противагу вічним очікуванням перемог на попередніх турнірах, звільнили її від тиску.

Вікно в Європу

Отже, в чому ж причина успіху збірної Англії-2018? Повна відсутність очікувань? Легка сітка? Частково. Але ж на двох останніх великих турнірах збірна "трьох левів" програвала збірним рівня Колумбії та Швеції (Уругвай) і навіть менш потужним (Коста-Ріка та Ісландія). Тож мова про прогрес. Прийняти жорстку брудну гру, нав'язану колумбійцями і відповідати ударом на удар, не розвалитися після пропущеного на останній хвилині, виграти серію пенальті вперше в історії виступів на ЧС і вдруге з восьми спроб на великих турнірах, потім вразити ворота шведів за допомогою кутового при тому, що ті чудово грають головою і не пропускали з 31-го корнера поспіль, досить легко прибрати зі шляху цих переможців голландців, італійців та німців - все це у виконанні молодих та недосвідчених гравців гідне поваги. Тому нам варто пошукати причини глибші, ніж сітка. І вони існують.

Протягом попередніх 150-ти років англійським футболом керувала рада, складена з 90-110-ти осіб, наполовину сформована за регіональним принципом (тобто з чиновників), а наполовину - з представників армії, театру та інших нефутбольних галузей. У верхівці керівництва домінували консерватори та чиновники, які займалися підкилимною боротьбою. Їх в народі влучно називали "бригадою піджаків". Ніякої централізованої підготовки гравців та тренерів не існувало. Прем'єр-Ліга, що мала величезну вагу в Асоціації, вже точно не була зацікавлена ​​в такій.

В Англії вважали, що немає сенсу вчитися у інших країнах, звіти про "реформи" футболу в країні зосереджувалися нa староанглійській тактиці "бий-біжи". Навіть найкращі зі звітів не пропонували кардинальну зміну мислення і методів роботи. А тренерами збірних призначалися або харизматичні та скандальні іноземці на кшталт Фабіо Капелло та Свен-Йорана Ерікссона, або слабкі за рівнем та характером місцеві немолоді тренери на зразок Стіва Макларена та Роя Ходжсона. Попередній тренер Сем Аллардайс поєднував у собі риси обох "груп" - харизматичну скандальність першої і тактичну слабкість другої. Ні до чого хорошого це не призвело. Його відхід через відомий скандал з "агентами", здавалося, опускав збірну на дно, з якого вона не скоро вибереться.

Нині все змінилося. У 2012-му році був відкритий центр підготовки збірних "Сент-Джордж Парк" у Бертоні. Тоді ж після закінчення Олімпіади у Лондоні спортивні майданчики почали приймати дорослих та дітей, охочих грати в футбол. Був призначений "Директор з Pозвитку". Причому ним став не колишня зірка збірної і не чиновник, а Ден Ешворт, який працював на подібній посаді в скромному "Вест Бромвічі" і відмінно знайомий з нижчими та юнацькими лігами зсередини. Був випущений документ на сорок тисяч слів, в якому висловлюються принципи побудови праці в Асоціації, принципи праці всіх збірних у грі з м'ячем і без, праці над стандартними положеннями, пошуку потенційних лідерів і загальної психологічної підготовки.

У збірні з віковим обмеженням були призначені не екс-зірки, а готові до такої роботи фахівці.

Ешворт керує відділом, що складається з десятків скаутів, завдання яких - відстежувати таланти у регіонах. У його розпорядженні повне досьє на півтисячі гравців у віці 15-21 року, у його розпорядженні аналітичний відділ, який вивчає статистичні дані як своїх гравців, так і суперників. Працівники всіх цих відділів їздять до Європи та США на стажування. Радяться з вченими з університетів, з представниками олімпійських команд країни (особливо велосипедної), і навіть з відомими балетмейстерами. Агентам гравців заборонено наближатися і до "Сент-Джордж Парк", і до всіх тренувальних баз збірної, що зберігає стерильну атмосферу. Залишається лише працювати.

Тихий лідер

Результати праці помітні неозброєним оком. У 2017-му році були здобуті перемоги юнацьких збірних на Чемпіонатах Світу U-17 та U-20, а також збірної U-19 - на Євро, все - вперше в історії. Команда Ешворта розраховувала на перемогу і на дорослому Чемпіонаті Світу-2022. Нині, через два роки після ісландської ганьби, збірна вважалася ще не готовою. Тим важливіший внесок Саутгейта в поточний успіх. Такого тренера у збірній, мабуть, не було ніколи. 47-річний наставник молодий, амбітний, відкритий для нових ідей, при цьому скромний та спокійний. Що не заважає йому бути лідером і проявляти характер, коли потрібно. Відмова від Руні, Джо Харта та Джека Вілшира - вже точно ознака характеру. Як і перехід на абсолютно нетипову схему 3-5-2. Нетипову не тільки для традиційної Англії, але і для нового проекту, побудованого навколо схеми 4-2-3-1. І, з огляду на кар'єру гравця Гарета, нічому цьому не дивуєшся.

Капітаном "Крістал Пелас" він став у 22 роки, вже тоді про нього говорили як про тренера на полі, як про людину, що вміє мислити глибоко. Вже тоді він займався й організаційними питаннями, допомагав партнерам і клубу в побутових дрібницях, влаштовував бесіди. З огляду на те, що кар'єру продовжив у "Астон Віллі", а закінчив в "Міддлсбро", 57 матчів за збірну можна вважати ознакою величезної поваги до його скромності, розуму та бойовитості. Тоді далеко не всі вболівальники розуміли, що цей посередній гравець робить у збірній, а незабитий пенальті у півфіналі домашнього Євро-1996, який відправив його збірну "home" передчасно, перетворив його на антигероя. Проте, Саутгейт не розгубився і згодом виводив "Віллу" та "Боро" до фіналів Кубка Ліги (двічі), Кубка країни та Кубка УЄФА. Потім і тренував останніх протягом трьох років.

Він був інтегральною частиною нового проекту Асоціації, зокрема, вважаючи, що праця на невеликих полях краще вплине на техніку, координацію і швидкість мислення і тому пропонуючи заборонити дітям до 13-ти років грати на великих полях і в повних складах (11 на 11). Саме Гарету запропонували посаду технічного директора до Ешворта, однак він бажав працювати на полі, а не у кабінетах і незабаром був призначений головним тренером "молодіжки". На ній й побудував національну збірну - на чудово йому знайомих з юнацького віку Гаррі Кейні, Рахімові Стерлінгу, Деле Аллі, Джордані Пікфорді, Джессі Лінгарді, Кевіні Тріпп'єрі та інших.

Покладаючись на вирощене у нових академіях покоління технічних швидких гравців, які вміють невпинно рухатися і грати в короткий пас, він нарешті поставив збірній живу гру. Занадто гострий розум та пихатість зірок попереднього покоління, які повільно шукали геніальний пас на сорок метрів з місця, змінили швидкість та енергія молоді, а також її бажання швидко розлучатися з м'ячем.

Крім цього, Саутгейт був одним з тих, хто поїхав на стажування до США до експертів з баскетболу та американського футболу. Акцентуючи увагу на принципах блокувань, зміни позицій і mismatch, тобто досягненні переваги в зрості або швидкості в певний час і в певному місці. Досягається вона зазвичай за допомогою прийому pick and roll - блокування низького гравця високим, що дозволяє своєму низькому гравцеві легко прорватися до кошика. Саме такий принцип тренер використовує у праці над стандартними положеннями, яким приділяє мало не більше часу, ніж ігровим епізодам. Особливо яскравим його втіленням в життя став гол з кутового у ворота шведів. Тоді завдяки блокуванню був створений mismatch, і потужний Гаррі Магуaйр легко перестрибнув невисокого Еміля Форсберга.

Рольовою моделлю для розвитку тренер бачить не збірну, а клуб. Причому не гранд, а "Іпсвіч" Боббі Робсона та "Абердін" Алекса Фергюсона - скромні клуби, які брали Єврокубки. За великим рахунком, він і намагається будувати скромний клуб у збірній - з постійними чіткими принципами, стабільною атмосферою і баченням майбутнього. Як говорить Ешворт, "він керує кожною грою, ніби тут назавжди". Завжди детально вивчає суперника, що також нетипово для англійських тренерів.

З огляду на все вищесказане, не дивує, що вісім зі своїх 11-ти голів на турнірі команда Саутгейта забила зі "стандартів". Не дивує і загальний рекорд турніру з 2002-го року за голами, забитими головою. Не дивує повторення рекорду збірної за голами протягом одного турніру, і повторення загального рекорду турніру за забитими зі стандартних положень. Не дивує, що саме на цьому турнірі голом відзначився наймолодший англієць після Майкла Оуена.

Не дивує, що мало кому відомий за межами Англії Магуaйр йде другим на турнірі за виграними повітряними дуелями і здається вірним вибором у збірну турніру. Дебютний гол за збірну, забитий ним у матчі 1/4 фіналу проти шведів, Саутгейт назвав "нагородою за чорну роботу, яку він робить під час "стандартів".

Не дивують й слова Кейна, першого англійця з 1939-го, який забивав у шести матчах за збірну поспіль і першого після 1986-го, який забив шість м'ячів на ЧС: "Ми як одна родина. Ми об'єднані, голодні і віримо один в одного. Ми працюємо один на одного". Як і слова захисника Джона Стоунза: "Саутгейт завжди розмовляє з нами, розповідає про свої очікування від нас. Він розумний і знає, коли потрібно заспокоїти нас, а коли - "накрутити". Ніде я ще не бачив такого командного балансу".

Не дивує навіть прогрес Пікфорда. Цей 24-річний воротар вже до 21-ого дня народження встановив невтішний рекорд - пограв у всіх п'яти провідних лігах Англії. Занадто довго тинявся по орендах і не міг закріпитися в улюбленому "Сандерленді". Його невисокий зріст, не найкраща гра ногами і постійні спроби відбивати м'яч дальньою рукою викликали чималу критику. Третю в історії футболу суму, викладену за воротаря (30 млн. фунтів), в Англії вважали жартом. Вже на цьому турнірі Тібо Куртуа заявив, що легко відбив би удар Янузая, який вразив ворота Пікфорда, "ще до того, як той вистрибнув би у його напрямку". Проте, голкіпера "Челсі" у фіналі Мундіалю не буде. А голкіпер "Евертона" приніс своїй збірній історичну перемогу у серії пенальті, тричі відмінно зупинив шведів і вже став улюбленцем вболівальників і експертів.

Let It Grow

Збірна "трьох левів" - далеко не найкраща на турнірі за якістю гри. З чотирьох півфіналістів - найгірша. Колишній її гравець Пол Мерсон заявляє, що, крім "стандартів", вона слабка. Якщо до "стандартів" додати стабільну оборону, яка пропустила лише один гол з гри і дозволила, наприклад, хавбекам колумбійців два дотики у штрафному Пікфорда за 78 хвилин, а всім шведам - ​​один за перший тайм, то він недалекий від істини. Другий відсоток реалізації на турнірі після Росії - ще й ознака слабкого креативу.

Гра в атаці частенько виглядає просто безглуздою біганиною за мінімальної присутності у штрафному суперника. Баг, закладений в схему підготовки іспанської та німецької молоді (гра без воріт і без вміння вигризати моменти), схоже, закладений і в схему підготовки англійської. Шість голів Кейна забиті з шести ударів у площину воріт, з них три - з пенальті. А це настільки ж відмінна реалізація, наскільки слабкий креатив. Рахім Стерлінг часто не розуміє принципи гри в центрі атаки, а коли розуміє - марнує моменти. Два голи в 42-ох матчах за збірну - для найдорожчого англійського гравця в історії мова про ганебний показник.

Перевага команди Саутгейта в усвідомленні своєї невиразності. Що вигідно відрізняє її від попередниць. "Ми далекі від ідеалу, забагато помиляємося. Для нас це перш за все досвід, підготовка до 2020 і 2022. Ми залишаємося приземленими і просто насолоджуємося моментом". Разом з тим, тренер говорить про "унікальний шанс". "Ми знову відчуваємо зв'язок з англійським суспільством". Тим самим, яке вже давно розчарувалося у своїй збірній. Тож шанс tо bring it home великий як ніколи. А навіть якщо не вийде - попереду у цієї молоді ще чимало євро та мундіалів.

Дозволь рости,

Дозволь рости

Нехай квітне,

Нехай тече

На сонці,

І в дощ,

І в сніг

Кохання прекрасне,

Тож дозволь йому рости

Посади своє кохання і дозволь йому рости

У статті використані рядки з пісень Стіва Вінвуда "Can't Find My Way Home" та Еріка Клептона "Let It Grow"