Як закладався фундамент команди-мрії. Йохан Кройф та його дебютний сезон у Барселоні

Постать Йохана Кройфа неможливо переоцінити. Культовий нападник, яким захоплювалось не одне покоління, видатний менеджер, що дбайливо переніс принципи Рінуса Міхелса та задав тактичний тренд для наступників, непоганий функціонер, котрому вдалося залишити помітний відбиток у “Аяксі” на початку 2010-х. Людина-оркестр, тиран та геній — все це неабияк пасувало знаменитому нідерландцю.

Втім, ці епітети не звалилися з неба — Кройф пітнів десятиліттями, щоб у подальшому відповісти на кожне слово. Зокрема, підтвердив статус у Каталонії — прийшов тоді, коли колектив опинився у надважкій ситуації, та поступово витяг його із кризи. Ні, ми говоримо не про 70-ті, а відтворюємо період, з подоланням якого постала та сама “Дрім Тім”.

Шляхи Йохана та “блауґранас” перетнулися у правильний момент

Впродовж усієї кампанії 1987/88 “Барселона” мучилась. Жалюгідний старт (чотири поспіль поразки — “Севільї”, “Еспаньйолу”, “Валенсії” та “Атлетіко” Більбао), невиразна зима й виліт від леверкузенського “Баєра” у чвертьфіналі Кубка УЄФА були дещо підсолоджені перемогою в Кубку Іспанії. Водночас це невелике щастя — команда фінішувала шостою у Прімері, безнадійно відставши від “Реалу” на 23 очки.

Чемпіонат благоговійно спостерігав за “пʼятіркою стервʼятників” та Уґо Санчесом, а в “Барселоні” — що?... “Кулес” безкоштовно втратили Бернда Шустера, який якраз таки попрямував на “Сантьяґо Бернабеу”. Удар нижче пояса.

Террі Венейблс покинув пост у вересні 1987-го, Луїс Араґонес — із завершенням сезону. Всередині правління також не простежувався спокій — клуб готувався до майбутніх президентських виборів, й Хосеп Нуньєс не відчував міцність власних позицій. Щоб втриматися, був потрібен вагомий козир.

Взагалі Нуньєс славився популізмом, підкилимними іграми та вертівся з прудкістю вужа на сковорідці (наприклад, будучи баском до мозку кісток, спеціально вивчив каталанську та мімікрував під свого). Людина спромоглася витурити Дієґо Марадону, постійно знаходила важелі, щоб розібратися з опозицією, й цього разу невпинно шукала вихід, щоб прикритися кимось, ніби щитом.

Як тільки Сіште Камбра, один із кандидатів на крісло, заявив, що у випадку тріумфу, покличе Кройфа, Хосеп зрозумів, звідки віє вітер, та зі швидкістю світла подався до Нідерландів: пообіцяв легенді, що розбереться із податковою інспекцією (шлейф скандалу тягнувся з 1970-х й змусив виконавця відновити карʼєру) та “закриє” будь-які фінансові питання. Погодьтеся, це аргумент.

Зауважимо, що тренерські справи Йохана розвивалися не надто гладко. В “Аяксі” фахівець здобув Кубок володарів кубків (1986/87), двічі — кубок країни (1985/86, 1986/87), проте все ніяк не дотягувався до золота Ередивізі. Причина невдач лежала на поверхні — амстердамці стабільно відпускали лідерів: чи то Рональда Кумана, чи Франка Райкарда з Марко ван Бастеном (відхід обох до “Спортинга” та “Мілану” відповідно послугував останньою краплею).

Кройф не приховував невдоволення, “Аякс” же не тримався за коуча та не перешкоджав перемовинам із “блауґранас”. Нуньєс радісно потирав руки, хоча усвідомлював потенційні складнощі — нідерландець, відомий норовливим характером, подобався не усім босам, адже банально затьмарював їх авторитетом, та ще й наполягав на збільшенні повноважень. Факт — чотири години Йохан торгувався із віцепрезидентом Жоаном Ґаспаром, й 4 травня 1988-го нарешті сказав “так”.

“Моє бажання піти з “Аяксу” було викликане тим, що у клубу порозтягували всіх його найкращих футболістів. На початку сезону 1987/88 “Барселона” вже намагалася мене найняти, проте “Аякс” відмовив. У підсумку результати перестали радувати, мене звільнили, і я одразу ж підписав контракт із “Барселоною”. Я ж не дурень, швидко зрозумів, що Нуньєс хотів лише використати мене, щоб перемогти на виборах, які відбулися майже одразу після мого призначення”, — пояснив Кройф.

На першій пресконференції новоспечений керманич “синьо-гранатових” додав: “Підписати контракт з “Барселоною” — це все одно, що повернутися додому. Я не обіцяю титулів, але видовище. Я хочу, аби “Барселона” знову стала суперклубом. Необхідно повернути собі престиж у Європі та вболівальників-акціонерів, котрі перестали ходити на стадіони”. Амбітно, та чи підкріплено результатами?

Йохан взявся наводити порядок, але не поладнав із головною зіркою

Чого прагнув Кройф, коли домовлявся із Нуньєсом? Стратегія досить проста: придбати найкращих виконавців із доступних та приправити цей рецепт випускниками академії. Здавалося б, нічого екстраординарного, у схожій манері діє більшість — власне, клуб зробив усе, щоб залучити таких персонажів, як Ернесто Вальверде, Мікель Солер, Хосе Бакеро, Чікі Беґірістайн, Алоїзіо чи Хуліо Салінас. Якщо підсумувати, то на оновлення складу “пішли” солідні кошти — трохи більше 14 мільйонів євро (тримайте у голові, що це 1988-й, час, коли найдорожчий трансфер в історії, — Рууд Гулліт, — обійшовся “Мілану” в 6 мільйонів).

Також “підтягнулася” обіцяна молодь — кантера дала кілька імен, серед яких виявився і Ґільєрмо Амор. “Я почав давати доступ до першої команди тим гравцям, які виховувалися в клубі. Були потрібні каталонські гравці, або хоча б вихованці клубу. Завжди легше інтегрувати тих футболістів, які знайомі з обстановкою та розділяють одну культуру. Якщо озирнутися назад, то відзначу, що всі команди, котрі домінували у грі, — “Мілан”, “Аякс”, вчорашня та сьогоднішня “Барселона”, — були сформовані з ядра регіональних гравців, загалом вихованих у клубі. Відчуття належності — це додаткова частинка, яка відрізняє їх від інших”, — розповів Йохан.

Добре, та чи цього достатньо для побудови хорошого колективу? Он “Парі Сен-Жермен” вже більше десяти років стабільно тратить сотні мільйонів євро на купівлю зірок, та і вряди-годи пропонує цікавих вихованців (візьмемо умовного Адріана Рабйо). Чи добився проєкт успіху? Ні, оскільки досі не має чіткої філософії, яка б спонукала прогресувати, була вірним орієнтиром.

А от Кройф знав, що запропонувати: він не вигадав щось феноменальне, але довів до блиску тотальний футбол. Якщо Міхелс покладався на чисельну більшість на конкретному участку поля, то його учень ретельно попрацював над культурою пасу — так і виникла “toque y pase”, або ж тікі-така. Чи ви думали, що це продукт Ґвардіоли? Звичайно ж, ні.

Тодішня Ла Ліга неприємно вражала грубощами (ще б пак, Гойкоечеа ледь не “відрубав” ногу Марадоні), Кройф же на це плював та змушував “штудіювати” передачі — навіть Андоні Субісаррету. Це сьогодні передові менеджери вимагають від голкіпера вправно грати ногами, а от у кінці 80-х Субісаррета не одразу здогадався, чого від нього хочуть: “Нас підштовхували до осмислення того, що ми збиралися робити з мʼячем: “Чому слід зробити передачу цьому, а не іншому?”. Або ж: “А чи є в мене інші рішення?”.

Не сказати, що ЗМІ погоджувалися із баченням тренера — ба більше, дехто не приховував докорів та скептично посміювався. “Барселона” не виглядала ідеально, не ліквідувала недоліки щодо реалізації, зокрема, стандартів, але, вибачте, “катала” мʼяч?... Йохан відмахувався від критики та просив почекати: “Наш принцип футболу — забити хоча б на один мʼяч більше, ніж суперник, й не важлива кількість забитих вам голів. Я створюю команду, щоб вона перемагала з рахунком 3:0. Немає меж досконалості, але моя робота полягає у тому, щоб до нього наблизитись.

У мене велика перевага — я тут виступав. Я знаю їхню психологію, знаю, що вони роблять, як думають, загалом, навʼязати свої правила мені не склало особливих труднощів”.

Наголосимо, що до змін все ж адаптувалися не всі. “Летючий голландець” привів низку футболістів “під себе”, логічно поклався на них, тому не завжди ладнав із представниками “старої гвардії”. Яскравий приклад — Гарі Лінекер, який у двох попередніх сезонах відвантажив 41 мʼяч, однак раптово зʼясував для себе, що не підходить під формацію Кройфа. Останній віддав перевагу Салінасу, тож бачив англійця на фланзі атаки — до речі, вам це не нагадує кейс зі Златаном Ібраґімовичем, коли Пеп у 2010-му так і не придумав, як використати шведа, й зрештою відпустив його до “Мілану”?

Послухаємо Гарі: “Кройф не хотів мене. Він розташовував мене на фланзі замість центрального форварда, тому я розлютився й попросив піти. Це було очевидно. Тоді іспанці могли мати лише двох іноземців, а він хотів свого. Я це зрозумів та прийняв, — моє еґо не таке велике, — але він не знайшов сміливість мені це сказати.

Система Кройфа була створена для мене. Центрфорвард не може виходити за межі зони, снує поруч зі штангою. Це моя гра! Дай зіграти мені! Це те, що я роблю! Але він не дав мені шансу. Не кожен заграє на фланзі, чесно кажучи, це нелегко”.

На фініші 1988/89 Лінекер заніс до активу 10 голів та тихенько відправився додому, де його чекав “Тоттенгем”. Каталонія жила іншим настроєм та не сумувала за ще нещодавньою зіркою — все завдяки терпимим оку показникам.

Йохан не всюди впорався, але дав промінь надії

Вимогливість та рефлексія Кройфа не знала меж. “Перший час на посту тренера був нелегким. Я очолив команду, яка перебувала у повному розладі. Навіть вболівальники вже не приходили на стадіон. Першочергове завдання для мене — повернути вболівальникам їхню гордість. Дебютний сезон не особливо порадував, але водночас ми виграли Кубок кубків”.

Ми не зовсім згодні з такою тезою. Так, “Барселона” не без проблем увійшла у кампанію (поступилася “Реалу” в Суперкубку Іспанії), плюс, у 8 турі Прімери знову спасувала у боротьбі з “вершковими” (2:3). Проте глобально критичні помилки зникли — команда набрала непоганий темп, доволі чимало забивала (різниця склала +54; у мадридців стільки ж) та не панікувала, коли траплялася поразка.

Всього “синьо-гранатові” програли у Ла Лізі чотири рази (вищезгаданим “бланкос”, “Атлетіку” Більбао, “Осасуні” та “Мурсії”), але опісля неодмінно брали 3 бали, чим демонстрували ментальну зрілість та готовність битися. Словом, це небо і земля, якщо порівнювати з минулим розіграшем — тоді колектив міг “порадувати” затяжною серією зі знаком “мінус” та не знав, як вибратися із ями.

У квітні 1989-го Кройф був розгромлений “Атлетіко” в Кубку Короля (0:4), втім, мав чим “перекрити” провал — на той момент його підопічні впевнено йшли другими у чемпіонаті (5 очок відставання від Лео Бенхаккера, але 8 переваги над “Валенсією”) та однією ногою гарантували вирішальну стадію Кубка володарів кубків.

Міжнародна хода вдалася на славу — за борт турніру випали ісландський “Фрам” (7:0), “Лех” (2:2; поляки не витримали у серії післяматчевих пенальті), в чвертьфіналі Лінекер поставив крапку проти данського “Орхуса” (1:0). 1/2-га підготувала болгарський “Средець” (сучасний ЦСКА Софія), й саме тоді Йохан побачив у дії Христо Стоїчкова — майбутній володар “Золотого мʼяча” вдосталь помучив каталонців та відзначився трьома точними ударами. Добре, що “кулес” мали чим відповісти та зафіксували спільні 6:3 на свою користь.

“Сампдорія”? “Барселона” двічі зустрілась із братією Вуядина Бошкова, — у фіналі КОК (2:0) та Кубка європейських чемпіонів (1:0), — й в обох випадках залишила югослава ні з чим.

Тобто, вийшло так, що на практиці “блауґранас” суттєво додали, спромоглися перебудуватися, швидко придумали, як втілити потенціал у реальні дивіденди, та створили підґрунтя для подальших кроків. Але це Кройф — нідерландець незадоволено крутив носом, давав різкуваті оцінки й заспокоївся лише тоді, коли запустив конвеєр із низки перемог. Диктатор, що поробиш.