Падіння Колоса. Як Флорентіно Перес покинув Реал в середині нульових

Флорентіно Перес асоціюється з успіхом. Очільник “Реалу” виграв приголомшливі 33 трофеї, випередив за цим показником культового Сантьяго Бернабеу та близький до чергового поповнення — все ж є відчуття, що “вершкові”, як мінімум, не відпустять Ла Лігу. Шість кубків ЛЧ, три з яких взяті поспіль, придбання зірок планетарної величини та прагнення до досконалості (що не кажи, а епоха “галактикос” справила незабутнє враження) — таким можна й треба хизуватися. Втім, не все, як і відбувається у цьому житті, розвивалося гладко — власне, тому і пригадуємо, як Перес добровільно покинув свій клуб. Що?...

Зробив чимало, але одним махом зрубав гілку, на якій зручно сидів

У липні 2000-го Перес втілив давню мрію — дещо неочікувано й не без хитрощів обійшов на виборах Лоренсо Санса. А хіба не дивно, що чинний президент “бланкос”, за каденції якого “Реал” двічі тріумфував у ЛЧ, програв людині, яка на пальцях пообіцяла привести Луїша Фіґу? Авантюра спрацювала, проте Фло не виявився популістом — дійсно представив португальця, цим помітно послабив “Барселону” і загалом взявся розбудовувати першу версію “галактикос”.

У 2004-му сталося продовження. Заслужено, адже на той момент мадридці довели потужність у Ла Лізі (2000/01, 2002/03), Суперкубку Іспанії (2001, 2003), сяяли на міжнародній арені — крім того самого фіналу з гарматним ударом Зінедіна Зідана (2001/02) доповнили колекцію Суперкубком УЄФА (2002) та Міжконентальним кубком (2002).

прийняв дітище із боргами в 270 мільйонів євро та досить швидко довів його до блиску — окрім складу, якому заздрила вся Європа, вклав лише в одну тренувальну базу 480 мільйонів. Все дорого, елітно, гламурно та шикарно — підбирайте будь-який високопарний епітет й точно влучите прямісінько у “яблучко”. Відповідно, як можна було втратити ґрунт під ногами? Насправді все досить просто.

Ранній Флорентіно та Сантьяго Бернабеу мають спільну рису — обидва не вважали за потрібне з будь-ким рахуватися та сприймали персонал чи футболістів звичайною найманою силою. Ніхто не повинен володіти більшим авторитетом й усі звитяги “приписуються” кому?... Не важко здогадатися.

Чи варто у якості “опозиції” розцінювати Вісенте Дель Боске? Виявляється, цілком.

В Каталонії люблять жартувати, що легенду не продовжили в 2003-му через не надто ефектну зовнішність — в Іспанії довгенько жило мемне порівняння з “Містером Картоплею” із відомої мультиплікаційної стрічки “Історія іграшок”. Це ж не Девід Бекхем, чия зачіска викликала не менший ажіотаж, ніж гол.

Наприклад, у 2015-му про це висловився Карлес Решак (дарма, що свого часу наламав дров у стані “синьо-гранатових”): “Ді Марію продали в Манчестер, тому що він занадто страшний зовнішньо. Анхель не підпадав під формат Флорентіно Переса. Те ж саме було і з Вісенте Дель Боске.

Вони не такі, як Хамес Родріґес та Тоні Кроос. Перес продає міжнародний бренд”.

А тепер серйозно: чи були підстави, аби відмовитися від послуг “Лісника”? На старті сезону 2003/04? Ні. Кампанією раніше коллектив оформив три медалі та дійшов до півфіналу ЛЧ, де поступився туринському “Ювентусу” — якщо Дель Боске десь і не допрацював, то все одно заслужив міцну “четвірку”.

А от розбіжності щодо трансферної політики — проблема. Ще як тільки Фло обійняв посаду, він терпляче викорінював усе, що нагадувало період Санса. Затяжна спроба виставити за поріг Стіва Макманамана (англієць на деякий час продовжив перебування винятково завдяки безмежній лояльності вболівальників) чи абсолютно нелогічний продаж Клода Макелеле — ну, куди це годиться? До речі, відходу француза ми присвятили повноцінний матеріал; якщо ж коротко, то через пиху Перес відпустив одного із найкращих опорників світу, чим враз зруйнував фундамент команди, так ретельно вибудований Дель Боске — це стверджував і коуч, і той же Зідан.

Питання щодо комплектації обойми відверто дратувало Вісенте — спортивний директор Хорхе Вальдано, що хвостиком снував за Флорентіно, помпезно презентував Бекхема, але наглухо ігнорував нагальні побажання тренера. Це впливало на роздягальню, підігріло пристрасті та наражало на конфлікти — Фернандо Єрро не приховував невдоволення, стояв горою за Дель Боске, тож не дивно, що Перес потурбувався про те, щоб попутно розібратися із досвідченим оборонцем та капітаном.

Запросив незрозумілих людей та нічого не добився

Якщо вам буде легше, то Вісенте не звільнили — просто не пролонгували контракт. Ось так — ти віддаєш клубу тридцять шість років, а потім розумієш, що зайвий. Причому Перес підніс все так найгіршим чином: “Дель Боске продемонстрував ознаки виснаження. Я хочу бути щирим у цьому — ми переконані, що він не був правильним тренером на майбутнє”. Шок.

Добре, і хто ж прийшов на заміну? Карлуш Кейрош, чий найбільший здобуток полягав у асистенстві серу Алексу Ферґюсону в “Манчестер Юнайтед”. Формально новоспечений менеджер володів досвідом, набутим на чолі збірної Португалії, лісабонського “Спортингу” та ще декількох команд, проте на ділі встановив локальні досягнення, тож за межі ролі “помічник великого шотландця” не вибрався.

Перес, котрому подобалася аура “МЮ”, хотів частинку успішності “червоних дияволів”, але вдався до найгіршого кроку — усвідомлював недосяжність оригіналу, тому поставив на копію. Й чим запамʼятався Кейрош? Виграв Суперкубок Іспанії, дістався до заключної стадії Кубка Короля, де зганьбився у боротьбі із “Сарагосою” (суперник фінішував дванадцятим у Прімері 2003/04), також у чвертьфіналі ЛЧ не впорався з “Монако”. Що стосується Ла Ліги, то і тут прокол — попри те, що Роналдо відзначився 20 мʼячами та очолив бомбардирський список, “бланкос” обмежилися лише четвертим рядком. Катастрофа.

Красномовно, що опісля Карлуш повернувся до “манкуніанців” та глобально не зробив імʼя: повторні потуги з Португалією, кризова Колумбія, Іран та Катар — таке собі задоволення, якщо чесно. І це ж ще доволі знаний фахівець, бо от хто такий Хосе Антоніо Камачо?

Безперечно, культовий захисник “вершкових” та насправді посередній тренер; іспанець трудився на чолі “Еспаньолу” й “Бенфіки”, однак насамперед цінувався тим, що біг за найменшого поклику страхувати. Це промадридська людина до мозку кісток, яких Перес обожнює — подібний типаж слухняно киває головою, не задає питань та задоволений самим фактом знаходження у “Реалі”. Правда, Камачо протримався на посаді 80 днів, але то таке, несуттєві дрібниці.

Схожа доля спіткала Маріано Гарсію Ремона — видатний голкіпер, прозваний “Одеським котом”, приступив до обовʼязків у вересні 2004-го, втім вже у грудні відійшов від справ. Поразки “Атлетіку” (1:2), “Депортиво” (0:1), “Барселоні” (3:0) та “Севільї” (0:1) далися взнаки — Новий рік “галактикос” зустріли другими, але із відставанням у десять залікових балів від Франка Райкарда.

Вандерлей Лушембурго до “Реалу” не виїжджав за межі бразильської першості (окрім Саудівської Аравії в середині 80-х). Як гадаєте, це правильний кандидат? Призначений у січні, він непогано стартував, але не сильно вплинув на загальний розвиток ситуації — мадридці попрощалися з національним кубком (завдяки правилу виїзного голу далі проліз “Вальядолід”), плюс, вилетіли з єврокубків; “Юве” хоч і програв у Мадриді 0:1, зате вдома зламав опонента точними ударами Давида Трезеге та Марсело Салаєти.

Єдиним відносним спасінням для Вандерлея послужило поліпшення погоди в Примері — “меренгес” дещо додали (приємно вразила серія із семи перемог поспіль — з 20 березня по 7 травня) та відквитали певну кількість очок; на фініші каталонці зафіксували “плюс 4” на власну користь, тож Перес вирішив дати бразильцю ще один шанс.

Дарма — Лушо вдався до не зовсім зрозумілих тактичних перестановок й не покращив стилістику гри; як наслідок, “Реал” паршиво розпочав дистанцію, поступився “Сельті”, “Еспаньолу”, “Валенсії”, “Депортиво”, “Барсі” зі знаменитим перформансом Роналдінью — словом, конструкція Вандерлея тріщала по швах, й з цим не можна було миритися.

Хуана Рамона Лопеса Каро витягли із “Кастільї”, але й це не допомогло — колектив не горів бажанням битися (про що розповідав Серхіо Рамос) та підтвердив це наочно. Коли тебе в Кубку Короля нищить “Сарагоса” 1:6 — це очевидна ганьба (у матчі-відповіді “вершкові” прокинулися, та було запізно — 4 голів для порятунку не вистачило).

21 лютого 2006-го іспанці програли за підтримки рідних трибун лондонському “Арсеналу” (0:1), через пʼять днів — “Мальорці” в чемпіонаті. За своєю суттю, Перес знову поставив під загрозу плани на сезон, втратив контроль, вже не міг апелювати трофеями, адже їх банально не було. І вчинив як джентльмен:

“Я прийняв рішення скликати сьогодні термінове засідання ради директорів, оскільки вважаю, що клубу потрібно змінити вектор руху. Як підсумок, я йду з посади президента “Реалу”. Щось у команді не так, і це всі могли спостерігати у вчорашньому матчі проти “Мальорки”. Ось чому я вирішив піти.

Я сподіваюся, це допоможе нам змінити напрямок та вірю, що у нас все ще є шанс досягти чогось у цьому сезоні. Принаймні, я сподіваюся, це дозволить нам правильно спланувати наступний рік”.

Це все скидалося на спробу хоча б якось зберегти репутацію. Аби не бути до кінця роздертим пресою та незадоволеною громадськістю, Флорентіно відійшов у бік та став спостерігати. Готові побитися об заклад, якби Рамон Кальдерон в подальшому не здійснив ряд осічок, то ми б навряд знову побачили Переса на президентському кріслі. Зараз він набагато мудріший та обережніший — фактично унеможливив свій відхід, оскільки вніс правки до статуту, та і не так сильно втручається у тренерську кухню.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine