Ода радості, балансу та мотивації. Італія - не найвеличніший чемпіон, але найкраща на Євро-2020

34 матчі без поразок поспіль, загальна рекордна серія перемог у Єврокампанії - 15, 1168 хвилин поспіль без пропущених - 47-річний рекорд збірної - вперше для неї на Євро більше двох забитих в одному матчі і одразу ж ще один такий... Справедливо, що все це сузір'я рекордів збірної Італії, досягнутих під час Євро-2020, не залишилося просто надбанням шанувальників статистики та запилених архівів, а було увінчане перемогою на турнірі, другим Кубком Європи в її історії. І перемога ще справедливіша, якщо згадати про шляхи до неї.

Без допомоги

Ситуація після невиходу на Чемпіонат Світу-2018 була жахливою. Близько року не було постійних голів Федерації та Серії А і керували в.о. з ворожого Олімпійського комітету. Брудна підкилимна війна, зриви виборів, здавалося, не закінчаться. "Мумії", як їх назвав легенда "Наполі" Паоло Каннаваро, не бажали йти. Навіть посада тренера збірної була порожньою півроку. Чекали на Карло Анчелотті та Антоніо Конте. А, швидше за все, просто економили у місяці без офіційних матчів. Як дріб'язкова, провінційна, а не велика футбольна країна.

Кадри? Молодь, яка почала прорив в Серії А, забуксувала. Середнє покоління взагалі випало, збірна складалася з дуже старих і дуже молодих гравців. Легіонери захопили лігу. В перші три місяці сезону 2017/18 у "Ромі", "Наполі", "Лаціо" та "Інтері" не грав жоден італійський центральний захисник. На місце чемпіонів Джанлуїджі Буффона, Даніеле Де Россі, Джорджо К'єлліні прийшли гравці без досягнень.

Причому до 2021-го року не відбулася революція. Центрфорварди Чіро Іммобіле та Андреа Белотті розчаровують. Центральні захисники? Тоді в клубах Топ-7 їх було навіть більше. Андреа Барцальї та Даніеле Ругані в "Ювентусі", Алессіо Романьолі керував у "Мілані", Маттіа Кальдара та Андреа Мазьєлло - в "Аталанті", Джанлука Манчіні проривався там. Всі вони, крім останнього, нині нерелевантні. А хто є? 33-річний Ачербі, молода зірка - Бастоні з "Інтера" - та вічні Бонуччі та К'єлліні.

Федерація героїчно боролася з байдужістю Уряду до футболу під час коронавірусу. Не заважала тренеру, а повністю підтримувала. Однак ворожнеча з Олімпійським комітетом та Серією А нікуди не поділася. Проти Серії А частково виступають самі клуби, вимагаючи відставки керівництва. В плані інфраструктури - нових стадіонів, тренувальних баз - також новин майже немає. І результати італійських команд у Лізі Чемпіонів лише погіршуються. Навіть в тому жахливому 2017-ому "Ювентус" ж був у фіналі...

До чого я веду? Та до того, що гучний успіх збірної - ВИКЛЮЧНО заслуга тренерського штабу та нечисленної бази гравців. Всі вони попрацювали блискуче. Почавши з простого. Манчіні, на відміну від попередника Джамп'єро Вентури, не ставив флангових гравців Інсіньє та Флоренці в центр поля, не виключав Жоржиньо, а потім ставив його на вирішальний матч. Плани, дії були абсолютно ясні, послідовні та відмінно підходили гравцям. Які розуміли все дуже швидко.

Радість від футболу

Манчіні одразу ж заявив, що слід насолоджуватися футболом. А не страждати, як звикли у захисній Італії. Навіть перед фіналом Євро він та гравці наполягали на цьому. Заявляючи, що без радості не перемогти. А для неї потрібен м'яч. Володіння м'ячем і стало головним принципом. Воно забезпечувало прикриття оборони, змушувало високо пресингувати з метою повернути м'яч. І все це - не просто з перекочуванням, а з інтенсивністю, швидкістю. "Наш стиль привів нас до фіналу, і ми не змінимо його".

Як заявляє журналіст Gazzetta Dello Sport Луїджі Гарландо, збірна перейшла від багаторічної тактики герильї до урядового футболу. І Манчіні особливо пишається тим, що в 2020-му році в Амстердамі, храмі яскравого футболу, їй аплодували.

Тренерський штаб копав дуже глибоко. Глибше, ніж інші. Ставлячи дві чіткі мети. Повернути геть від катеначчо, від гри від оборони, прищепити бажання володіти м'ячем, домінувати, атакувати на підсвідомому рівні. А також створити, як називав це, Team Italia, згуртований колектив з клубною атмосферою, з фахівцями - двома "звичайними" лікарями, дієтологом, остеопатом, трьома аналітиками, двома тренерами з фізпідготовки. Все це плюс головний тренерський штаб з семи осіб. І обидві мети досягнуті.

Причому штаб Манчіні зібрав зі своїх соратників з "Сампдорії", "Інтера". На контрасті з попередніми, коли групи впливу, можна сказати, партії, пхали в штаб своїх людей. В часи Роберто ж він монолітний, відданий і єдиний в напрямку. Навіть директором збірної та головою делегації стали люди, яких він називає братами - Габріеле Оріалі та Джанлука Віаллі. Обійми з Віаллі після важкої перемоги над Австрією були братніми.

"Віаллі не сподобається, що я говорив про нього, але він для нас приклад поведінки за будь-яких обставин", - заявив Флоренці. А Джанлука каже: "Гордість, лояльність, почуття приналежності, скромність. Наші принципи незмінні. Гравці розуміють, що, одного разу вдягнувши футболку збірної, переходять в інший статус назавжди і накладають на себе зобов'язання, правила поведінки". "У нас немає зірок. Наша зірка - команда. Ми і граємо гарно, і готові забруднити руки". І людину, що поборола рак, безмірно поважають та слухають.

Новий тренер

Змінився й сам Манчіні. Він був гіркою сумішшю Жозе Моуріньо та Антоніо Конте. Егоцентристом, навіть егоманьяком. Завжди шукав конфлікти з пресою, суперниками, навіть зі своїми гравцями. Ще під час кар'єри гравця його тренер Свен-Йоран Ерікссон заявляв, що він хотів бути комірником, водієм автобуса, бухгалтером - всім. Також він вважав своїм улюбленим рахунком 1:0. Його "Манчестер Сіті" називали нудним. А його - слабким невишуканим тактиком, що навантажує гравців "фізикою".

У збірній Роберто ніби підмінили. Вже не "схиблений на перемогах, найважчий сучий син, якого я будь-коли зустрічав", як заявляв Венсан Компані. Нині він заявляє, що шукає не результат, а гру. Нині він виглядає ну просто добрим дядькою Анчелотті. Грає на атаку, а не на 1:0. Вміє думати в тактичному плані. Не навантажує, а навпаки - полегшує тренування. І ні з ким не конфліктує, а навпаки - завжди намагається мислити позитивно та чесно, без виправдань та звинувачень.

Унікальне перетворення тренерського характеру. При цьому Роберто зберіг вміння будувати оборону, досягти жорсткості. Що знадобилося у фіналі і особливо у важкому півфіналі проти іспанців. Зберіг й кубкові скілли. Переможець Кубка Італії з трьома різними командами, двома з них - практично банкрутами, Кубка Туреччини, переможець Чемпіонату Англії в практично кубковому протистоянні з "Манчестер Юнайтед" до останніх секунд переміг в Кубку й зі збірною.

"Він створив фантастичне середовище - дисципліни, професіоналізму, віри в гравців. Вони відчувають це і відчувають, що здатні ходити по воді", - стверджує Віаллі. "Я у збірній 11 років. І вперше тут немає скандалів, протиріч, " - зазначає Леонардо Бонуччі. Навіть в таких дрібницях як спільні барбекю під час Євро або привезена піца з Неаполя, зворушливі листівки та відео від другого воротаря Сальваторе Сірігу для всіх з його словами і побажаннями родичів гравців свідчили про атмосферу в команді.

Манчіні настільки поважав гравців, що вже в груповому турнірі Євро надав ігровий час 25-ти з 26-ти у заявці. І заявляв: "У нас 26 гравців стартового складу". Від такого ставлення виростають крила.

Баланс та мотивація

Так, виходило не завжди. Нерідко збірна виглядала як Іспанія на Чемпіонаті Світу-2018. Просто повільно перекочувала, без особливих ідей, без небезпечних моментів. Часто вона спала в перших таймах, лише потім добиваючи втомленого суперника. Саме тому навіть її серії матчів викликали скептицизм. Зокрема, і у автора цих рядків. Але в підсумку виявилося, що закладений фундамент роботи з м'ячем разом з блискучою фізичною готовністю і ще не забутою староіталійською жорсткістю стали найпотужнішими козирями.

"Скуадра Адзурра" просто планувала вийти на пік на великому турнірі, не розкриваючи до цього всі карти. І в підсумку постала чи не єдиною збалансованою серед грандів. На тлі відвертої незібраності Франції, Португалії, Німеччини, Нідерландів, травм лідерів збірної Бельгії, збірної Іспанії, що з жовтневої Ліги Націй змінила весь стартовий склад. Англії, що не налагодила роботу з м'ячем та пробивання пенальті.

Манчіні визнав, що зайвий рік підготовки став критично важливим. Справді, в 2020-му вона ще виглядала не готовою. Нині ж і середнє покоління Жоржиньо, Верратті, Інсіньє, Емерсона, Спінаццоли, Ді Лоренцо сягнуло піку, і молодь прорвалася. І К'єлліні повернувся. Він та Бонуччі в свої 34-36 років змогли не лише втриматися на рівні збірної, а й очолити її, стати непрохідною стіною. Тобто в збірній грають всі покоління.

Звісно, вкрай важлива й мотивація. Пандемія завдала Італії найглибшої рани, неймовірно струсонула її. Тому в простому бажанні потішити співвітчизників гравці бачили найважливішу національну місію. Також вони люто бажали реабілітуватися за 2017-ий, за провали своїх клубів у Лізі Чемпіонів. Прямо заявляли, що вакханалія "It's coming home" в Англії і освистання гімну Італії завели їх. Сам Манчіні шукав реванш за невдачі кар'єри гравця у збірній та "Сампдорії", про що прямо говорив.

Жодна збірна не була так мотивована на турнір. Тому слова президента країни Серджіо Маттарелли "ви об'єднали країну" - не просто пафос. Як і слова журналіста Фабріціо Бокки з La Repubblica ще в 2020-му році: "Збірна - єдине в Італії, що об'єднує, а не розділяє". А її екс-гравець Алессандро Діаманті ще перед фіналом заявив, що його результат навіть не важливий. "Збірна вже перемогла. Оскільки повернула любов людей та їхні посмішки в ці жахливі часи".

Що далі?

Навряд чи новий Чемпіон Європи в історичному розрізі один з величних. Перший великий турнір, який я добре пам'ятаю - Чемпіонат Світу-1994. Так от, якщо порівнювати Чемпіонів Світу та Європи відтоді, Італія-2021 - одна з найменш сильних та талановитих. Одинадцять сильніші за неї, а слабші - лише Португалія-2016 та Греція-2004. Втім, на Євро-2020 вона справді була найсильнішою. І, завдяки всьому описаному вище, перемогу заслужила.

Але що чекає в майбутньому? Для Італії це вже не перший успіх одразу після провалу. Після невиходу з групи на Чемпіонаті Світу-1966 вона взяла Євро-1968, після слабкого домашнього Євро-1980 виграла ЧС-1982, після невиходу на Євро-1992 вийшла до фіналу ЧС-1994, після 1/4 фіналу на ЧС-1998 була у фіналі Євро-2000, після невиходу з групи на Євро-2004 виграла Мундіаль-2006, після невиходу з групи на Мундіалі-2010 була у фіналі Євро-2012.

Все це підтверджує слова помічника Манчіні Альберіго Евані про те, що італійці найсильніші, коли притиснуті до стінки.

Ось лише, якщо подивитися на результати одразу після цих успіхів - вони також невдалі. Невихід на Євро-1984, невихід з групи на Євро-1996, 1/8 фіналу на ЧС-2002, 1/4 на Євро-2008, невихід з групи на ЧС-2012. Чи не повториться така історія в Катарі-2022? Втім, коли бачиш працю збірної, більше віриш в продовження ланцюжка як після попередньої, першої перемоги на Євро. Тоді за нею відбувся фінал Чемпіонату Світу-1970...

Фото - Getty Images, Zimbio.com