Викрадення Кубка світу, тріумф жінок і воротар у тумані: п’ять історій про Різдво та футбол

Британський футбол на свята

Ви точно помітили, що на різдвяні свята футбол грають майже виключно британці.

У 2017 році експеримент провела Італія, але якось воно не пішло, і вже цього сезону на Апеннінах тур гратимуть 29-30 грудня.

Альбіону, однак, на то байдуже, бо тут це не примха чиновників, а традиція родом ще із Середніх віків. Перша згадка про гру з м’ячем на Різдво датована аж 1170 роком. До нашого часу цей грубий, архаїчний спорт дожив на віддалених Оркнейських островах, де його називають "ба".

Тим часом футбол, який ми знаємо, оформився вже у Вікторіанську епоху, і його теж від самого початку грали на великі свята.

"На Різдво грали, бо це був вихідний. У той час їх було мало, й існувала традиція влаштовувати публічні заходи для робітників. Грали і на Різдво, і на День подарунків. Для дуже багатьох людей ці два дні були єдиним шансом побачили гру", - розповідає професор історії Мартін Джонс.

Wow... Don't see much football related material before 1900, especially shirts. But here is the oldest shirt known to exist from a league team, Middlesbrough, potentially from 1886. pic.twitter.com/SQkADS62UO

— The Derby County Collection (@dcfccollection) April 3, 2023

Авжеж, кінець 19 століття - це вам не початок 21-го. Усі читали Джека Лондона? Так-от в Англії було не краще, ніж у США.

"Традиція проводити Різдво в колі сім’ї з’явилась пізніше. Тоді ж для пролетаріату, чиї помешкання були незручними, перенаселеними і незугарними, рідкісний вільний від роботи день був шансом погуляти містом".

І вони гуляли. Футбольні матчі, вистави, покази кінофільмів, а то й просто п’янки - так тягнулося ще майже століття, і за цей час лише двоє гравців збірної Англії відмовились виходити на поле з релігійних міркувань - це Гарольд Флемінг зі "Свіндона" та Артур Бріджит із "Сандерленда".

Час узяв своє аж у 1965-му - саме тоді "Блекпул" та "Блекберн" зіграли останній різдвяний футбольний матч у англійському футболі.

У Шотландії це сталося ще через 11 років - у 1976-му, коли "Клайдбенк" та "Сент-Міррен" розписали нічию 2:2.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений SnapshotsHQ (@snapshotshq)

При цьому в Північній Ірландії дещо збереглося досі - це Кубок Steels of Sons, чий фінал з 1895 року і до сьогодні проходить саме 25 грудня.

Диво в окопах Першої світової

Про цю історію написано чимало пісень, книг і проведено ще більше розслідувань.

Ви досі зустрінете скептиків, які скажуть: "Ей, та це містифікація; байка для слізливих жіночок і не більше". Втім, надто багато свідчень говорять протилежне.

На вулиці було 24 грудня 1914 року, і франко-британські війська вже зупинили наступ німців на Париж, коли одним в окопи до Різдва привезли ялинки й гірлянди, а іншим - футбольні м’ячі.

Як згадував кулеметник 1-го Ворікширського полку Його величності Брюс Бернсфазер, колядки на його ділянці фронту першими затягнули німці; вони ж запропонували поговорити на нейтральній смузі:

"Ми виповзали повільно, перелякано. Вони теж. Я не міг повірити своїм очам. Перед собою я бачив найстрашніших солдатів німецької армії, але з обох боків не було й краплі ненависті. Ми міняли сигарети на печиво".

У футбол того дня грали у кількох місцях вздовж фронту. Найбільше - біля сумнозвісного містечка Іпр.

В тих краях служив лейтенант 134-го Королівського саксонського полку Курт Цехміш. Він загинув значно пізніше, на Курській дузі, і в його знайденому на горищі щоденнику внуки прочитали:

"М'яч принесли британці, і це було справжнє диво. Ми знайшли ділянку, яку найменше посікли снаряди, і почалася жвава гра. Це була якась фантастика – і чудово, і дивно водночас. На Різдво, свято любові, смертельні вороги на один день стали друзями".

Стихійне перемир’я ніким не регламентувалось. Десь його взагалі не було, а десь грали футбол консервною банкою. Розповідали й про цирульника з Лондона, що за жменю сухого тютюну весь день стриг німців.

Збереглися фото того дня від газети Irish Times - на них солдати ворожих блоків стоять вперемішку; всі в товстих шинелях, з цигарками в роті. Про що вони говорили? Лейтенант Йоханнес Німанн потім описував шок від "шотландців, що не носили білизни під кілтами;" стрілець Ерні Вільямс пригадував, що його здивувала обізнаність німців у футбольних правилах.

????????????Christmas Truce 1914 pic.twitter.com/PHzfpo9h8i

— Port Politics (@PortPolitics1) December 23, 2023

Такий-от видався день - величний, але й трагічний, бо вже наступного ранку вони знову взялися за зброю, і бійня продовжилась.

Футбол допоміг зробити світ кращим, але лише на одне Різдво.

Фальстарт жіночого футболу

Вони називалися Dick, Kerr's Ladies і були, мабуть, найуспішнішою командою в історії жіночого футболу.

Прості дівчата з Престона, що пішли на фабрики замість своїх чоловіків, які ще гнили в окопах Першої світової - ось ким вони були.

Коли у 1917-му їхній матч проти Arundel Coulthard Foundry зібрав понад 10,000 вболівальників, дівчат взяв під крило менеджер Альфред Френкленд, і віднині став піклуватися про екіпірування, продаж квитків, оренду стадіонів за помірну зарплатню.

По суті, вони робили усе, як тодішні чоловічі клуби - хіба стадіону власного не мали.

Dick Kerr's International Ladies Team playing Ellesmere Port Cement Works Team in New Brighton (1921) pic.twitter.com/WWujSLr3bs

— Kathleen (@oldpicposter) February 24, 2022

Зате у них була Лілі Парр - юна зірка, що вже в своєму першому сезоні в 14 років забила 47 голів.

Альфредо Реланьо у своїй книзі розповідає анекдот, як не по роках розвинена фізично Парр своїм ударом зламала руку воротареві, який кепкував, мовляв, твоє місце на кухні.

Так це чи ні? В будь-якому разі на пенсію Лілі вийшла, маючи за плечима 758 перемог у 828 матчах.

Мабуть, найбільш пам’ятна - це 4:0 над St Helens Ladies 26 грудня 1920 року. Раніше на День Подарунків грали лише чоловіки, а тут жіноча команда зібрала на "Гудісон Парк" 53 тисячі фанів; касові збори склали 3115 фунтів - тобто, на рівні найкращих чоловічих команд країни.

Фінал був дуже передбачуваний. Вже наступного місяця FA заборонила жіночий футбол через "невідповідність цього спорту їхній статі".

Dick, Kerr's Ladies довелося поїхати в турне по світу - вони перемагали в США, Європі, навіть Австралії; їх матчі побачили понад 900,000 чоловік.

Тим часом заборону на жіночий футбол у Великобританії і більшості країн Старого Світу, зняли лише у 1971 році.

Воротар серед туману

"Чарльтон" - клуб не великий, але історичний, що підкреслює пам’ятник перед входом на "Веллі".

Воротар з древнім м’ячем у руках - Сем Бартрем; зірка 30-х, 40-х та 50-х, який так любив цей клуб, що виходив на поле навіть з лихоманкою та гарячим компресом на животі.

Ну, і ще одного разу він не покинув поле разом з командою - і той вечір його обезсмертив.

Це було Різдво 1937 року, і на Лондон опустився густий смог. Звичайне діло; заводи росли, викиди ніхто не рахував - і ось наслідок. Лише у 30-х від хворіб дихальних шляхів померло понад 12,000 містян. Доходило до того, що патрульні бродили вулицями у респіраторах, аби не отруїтись.

Нащо взагалі було виходити на поле? Ну, бо такий був час - футбол грали за будь-якої погоди.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Trending Pakistan (@itstrendingpakistan)

В середині другого тайму, однак, команди здались, бо вже не бачили навіть м’яча у власних ногах. Арбітр погодився - він теж свистів навмання, тож завершив гру, і всі футболісти, тренери, фани потягнулись до виходу. Всі, крім Сема Бартрема.

"Я бачив все менше і менше гравців, проте думав, що це добре, і ми атакуємо. Ми у ті роки часто притискали суперників до їхніх воріт. Втім, я також знав, що ми не забили, інакше хлопці відійшли б назад в оборону", - писав Сем у автобіографії.

Насторожився воротар лише тоді, коли припинилися вигуки з трибун. Що ж це за Різдво, коли навколо гробова тиша?

Щось явно йшло не так, але що саме він дізнався аж через 15 хвилин від сторожа, що обходив поле:

"Чверть години тому гру зупинили. Люди розійшлися, а ваші товариші по команді в роздягальні приймають душ. Стадіон абсолютно порожній!"

Ображений, що його ніхто не попередив, Бартрем пішов до роздягальні з наміром натовкти комусь пику, проте його обеззброїв гучний регіт. Як виявилось, вся команда вже перевдягнулась, але не розходилась, бо чекала на нього.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Anthony Hawken (@anthonyhawkensculptor)

У той момент Сем зрозумів - цю історію йому не забудуть до кінця життя, і був неправий, бо її не забули навіть після його смерті у 1981-му.

Викрадення Кубка Жуля Ріме

Ну, і що за Різдво без Грінча, який його викрадає?

І це вже не Англія, а Бразилія, 1983 рік. І в цій історії не було хепі-енду; зловмисники втілили свій план у життя.

Отже, оригінал Кубка Жуля Ріме - трофея, що вручали переможцям чемпіонатів світу - у 1970 році був навічно переданий Бразилії після того, як Селесао виграли свій третій мундіаль.

Саму статуетку Ріме замовив у скульптора Абеля Лафлера у 1929-му, коли ще поняття не мав, вигорить ідея чи ні.

У Кубка було багато пригод. Він провів всю Другу світову під ліжком у італійця Отторіно Барассі, який ховав його від нацистів; згодом його викрадали в Англії у 1966-му, але статуетку в кущах знайшов дворняга з кличкою Піклз.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений FIFA Museum (@fifamuseum)

Президент бразильської футбольної конфедерації тоді насміхався: "Цього б ніколи не сталося в Бразилії. У нас навіть злодії люблять футбол і ніколи б не вчинили такого святотатства".

Вже 19 грудня 1983-го його слова брутально перекреслили двоє молодиків, які вирубали сторожа і винесли прямо з будівлі конфедерації Кубок Ріме і ще два трофеї "Equitativa" та "Jurrito". Це було нескладно - вітрина, де вони зберігались, була дерев’яна, і замок зламали звичайним ломом.

Ясно, що злочинців кинулись шукати негайно. Усе Різдво провели в пошуках; іноді допомагали такі ж ведмежатники, типу злодія Антоніо Сетти на прізвисько Броа:

"Я чув, що цю операцію готують, але відмовився. Мій брат помер від хвилювання в день, коли Бразилія стала чемпіоном світу".

Instagram पर यह पोस्ट देखें

Old_futebol_fotos (@old_futebol_fotos) द्वारा साझा की गई पोस्ट

Достеменно невідомо, він здав тих злодіїв чи хтось інший, але факт є факт - невдовзі слідство вийшло на агента Сержіо Перейру Айреса, відомого в кримінальних колах як Перальта.

Притиснувши його, вийшли і на виконавців - колишнього офіцера поліції Франсіско Ріверо (Чіко Барбудо) та декоратора Жозе Вієйру (Луїш Бігоде). Ще пару діб за гратами - і усі троє здали замовника, аргентинського скупника краденого Хуана Карлоса Ернандеса, який з порога у всьому зізнався, але також завірив, що розплавив трофей і замовив з отриманого золота прикраси.

"Це була явна брехня. По-перше, сліди золота у ливарному цеху Ернандеса не збіглися із золотом з Кубка. По-друге, статуетка була всередині срібною і лише покритою товстим шаром позолоти, бо Ріме економив. Про це мало хто знав. На які прикраси вони могли його переплавити?" - запитував офіцер поліції Педро Берванжер.

Суд, однак, не шукав складних відповідей. Усю четвірку посадили, а коли Барбудо вийшов у 89-му і почав сп’яну хвалитися, мовляв, знає, де Кубок, то скоро отримав п’ять куль у барі.

Сетта, який нібито про щось дізнався і хотів повідомити поліцію, потрапив у смертельну автокатастрофу у 95-му.

Ернандес після звільнення виїхав до Франції, де його потім неодноразово ловили на торгівлі наркотиками.

On this day in 1983 The original @FIFAcom World Cup trophy, the Jules Rimet Trophy, is stolen from the headquarters of the Brazilian Football Confederation in Rio de Janeiro. @CBF_Futebol #IndiePodcast #PodNation pic.twitter.com/d1EgwsQmtB

— The Athletic Obscura Podcast ???????????????? (@athleticobscura) December 20, 2021

Тим часом оригінальний Кубок після Різдва 1983-го так ніхто й не бачив. Ну, або бачив, але мовчить.

Через півроку Eastman Kodak зробив для бразильців точну копію - і це вона зараз виставляється ними на показ. Ну, а вже нові переможці чемпіонатів світу й поготів піднімають над головою геть інший трофей.