Лисячі хитрощі. Чому вболівати за Лестер - одне задоволення

Обігравши на минулих вихідних лондонський "Челсі" і здобувши Кубок футбольної асоціації, "Лестер" утвердився в статусі однієї з найяскравіших команд сезону-2020/21 в Англії. Розберемося, за рахунок чого "лисиці" Брендана Роджерса, що продовжують боротися за путівку в Лігу чемпіонів, досягли успіху, обійшовши з відносно скромним бюджетом таких важковаговиків АПЛ, як "Арсенал" і "Тоттенхем".

Тактична еволюція тренера

Брендан Роджерс повертався до Англії з ідеєю адаптувати улюблені 4-2-3-1 в податливому до навчання співтоваристві молодих футболістів "Лестера". Благо їх швидкі ноги і високий рівень витривалості витримували вимоги наставника пресингувати активно, багато і високо. Крім того, при грі з м'ячем пильна увага приділялася руху флангових виконавців - постійні підключення захисників в зв'язці з інсайдами створювали екстремальний тиск на опонентів. Однак така агресивна і в чомусь ризикова манера дій робила "лисиць" уразливими в перехідних фазах після втрат. Той простір, що залишався за спиною гравців, які захоплювались наступом, відразу ж атакувався конкурентами при перехопленні м'яча. Закиди за спину, а також кинджальні передачі врозріз між центральними і високо піднятими крайніми захисниками несли в собі колосальну небезпеку - і часто приводили до загрози воротам Каспера Шмайхеля.

До честі Роджерса, він швидко усвідомив слабини, які підривали цільний виступ команди. Після чого перебудував тактичну схему з підвищенням її ефективності. Перехід на модель з трьома центральними захисниками додав "Лестеру" надійності у протидії закиданням і дав більше опцій в страхуванні. Пріоритет середньому, а місцями навіть низькому оборонному блоку гарантував щільність між лініями. Орієнтація ж на контратаку як базовий принцип дій заощадив "лисицям" безліч сил, дозволивши на довгій дистанції не вигоряти навіть ветеранам калібру Джеймі Варді - в свої 34 він як і раніше ефективний біля чужих воріт.

Прогрес молодих гравців

Менеджмент "лисиць" завжди славився вмінням знаходити талановитих виконавців під конкретну систему за невеликі гроші - згадати хоча б чемпіонські покупки Ріяда Мареза і Нголо Канте. Однак сьогодні трансферна ефективність підкріплюється раціональним підходом Роджерса до використання того чи іншого гравця. Спочатку мало хто бачив Чаглара Союнчу ідеальною заміною Гаррі МакГуайру, однак турок "закосплеїв" екс-капітана і за зразковими діями на другому поверсі, і за просуванням м'яча за допомогою передач. Головний тренер дав велетню більше свободи при володінні "Лестера", забезпечивши підтримку з тилу силами більш оборонних Джонні Еванса і Уеслі Фофана. Француз, до слова, теж відчуває себе як риба у воді: від нього більше вимагають чорнової роботи і позбавляють від тиску при наявності м'ячі у "лисиць". Це ідеальні умови для дій Фофана - і тому його продуктивність зростає від матчу до матчу. Більш того, у другій половині першості він уже сам раз у раз поривався з м'ячем вперед, розуміючи, що ці ініціативи не стануть неприємним одкровенням, а ідеально ляжуть в модель дій команди.

Окремого "респекту" заслуговує робота тренерського штабу щодо англійських футболістів. Джеймс Медісон, його тезка Джастін і особливо Харві Барнс все частіше привертають увагу великих клубів розширенням технічного арсеналу і застосуванням його на практиці. "Десятці" команди, мабуть, цей сезон цілком в актив не занести - дошкуляли травми. Зате Барнс, який отримав карт-бланш на обігравання один в один і загострюючі зміщення, відпрацював першість за себе і за того хлопця. Завдяки йому динаміка дій "Лестера" зберігала високі значення і постійно ламала лінії оборони суперників. Що, в свою чергу, надавало більше свободи Варді або Пересу, якщо іспанець включався в завершальну стадію з глибини.

Турбота про ДНК переможців

У складі "лисиць" сплав досвіду і молодості рівних пропорцій не дотримується - все ж юним талантам тут довіряють більше, вважаючи їх не тільки активом, а й інвестицією в майбутнє. Проте в роздягальні вистачає людей, які пам'ятають не тільки чемпіонство "Лестера", але і важкий шлях, подоланий командою до золота. Уес Морган дев'ятий рік служить клубу вірою і правдою, демонструючи як навіть в 37 років відповідати викликам АПЛ. Цілу декаду з клубом Шмейхель і Варді. Останній примудрився виступити на кожній з можливих стадій Кубка футбольної асоціації, винаходив коктейль "горілка зі скіттлз", будучи гравцем непрофесійних ліг, а в підсумку доріс з клубом до володіння золотою бутсою АПЛ. Данцеві ж під силу дати урок вірності командним кольорам: незважаючи на численні пропозиції від інших дружин, він не залишив "Лестер" в час перебудови - і віддячив клубу, який зробив його зіркою, довгостроковою співпрацею.

За кожним таким футболістом криється ціла історія, пов'язана з особистісною мотивацією, питання боргу, боротьби з фінансовими спокусами з жертвою власними амбіціями і багато чого іншого. Зібрані разом, ці історії допомагають формувати внутрішньоклубну культуру, яка в "Лестері" більше в пошані, ніж де-небудь по АПЛ. Адже зворушливі і повчальні самі по собі, вони разом складаються в своєрідні правила життя. Їх схвалив і сам застосовував на практиці екс-власник "лисиць" Вічай Шрівадданапрабха. Його смерть в авіакатастрофі ще більше згуртувала команду - і звела принципи взаємної поваги і віри в колектив і клуб в абсолют. Завдяки чому "Лестер" зараз куди більше для футболістів, ніж просто місце роботи. Це сім'я, де один бореться за всіх і всі за одного.

Відсутність внутрішнього тиску

Показовим є момент перед вирішальним поєдинком проти "Челсі" в Кубку футбольної асоціації: гравці "Лестера" сприймали матч як свято, виклик, пригоду, але вже точно не ключова подія сезону. І вже тим більше не трофей, битва за який піде до останньої краплі крові. "Лисиці" бачили кайф вже в самому шляху, який вони подолали разом - і з цікавістю запитували один одного, чи залишилиося щось у команди, щоб здивувати ще одного гранда. Ситуація ніби як парадоксальна, адже за 150 років, в ході яких розігрувався трофей, представники Східного Мідлендс чотири рази добиралися до вирішальної стадії. Однак жодного разу заповітну чашу над головою не піднімали. Проте "ідеологічну роботу" з командою ніхто не проводив, а Роджерс і зовсім пробував вказати медіа на те, що його хлопці заслуговують на повагу вже самим фактом кваліфікації в фінал.

Схожа риторика у керівництва спостерігалася протягом усієї "золотої епохи" команди. Навіть після сенсаційного чемпіонства Клаудіо Раньєрі "Лестер" позиціонував себе колективом, який вірить в чудеса - і за можливості їх творить, а не повноцінним членом топ-6 або топ-7. Тренерські відставки траплялися не через невиконання амбітних завдань, а через те, що кермові упиралися в стелю можливостей або не знаходили спільної мови з кістяком команди. Ну і трансфери: "лисиці" завжди витрачали гроші з розумом, вважаючи за краще забирати з ринку "ноунеймів" з перспективою, ніж викладати все і відразу за примхливу і непередбачувану суперзірку.

Це призвело до того, що внутрішня культура збереглася, клуб другий рік поспіль фінішує в єврокубках, головний тренер відмовляється від переходу в "Тоттенхем", оскільки бачить в "лисицях" більш круту перспективу, а вболівальники складають найбільш дотепні чанти в Англії для підтримки улюбленців. "Лестер" перестав бути просто командою - він став способом життя. Стильним, сміливим і по-юнацькому завзятим.