"Що за лайно тут відбувається?". Яке це - бути третім воротарем в команді

Грудень 2008 року. Голкіпер Халл Сіті Тоні Ворнер був розлючений. Поки матч з Мідлсбро не почався, він вийшов на поле, щоб трохи потренуватися, але це було важко, дуже важко.

Один зі стюардів підійшов до нього, щоб запитати, чи буде він грати. «Чорт тебе забирай, невже схоже, що я збираюся грати?! Я лише сраний 12-й гравець!», - відповів йому Ворнер, і розлючений пішов в роздягальню.

Наступного дня йому довелося пояснювати своє розчарування керівництву команди. Вислухавши його, тренери внесли його ім'я в заявку на наступний виїзний матч з Ліверпулем, в якому Ворнер колись провів 120 матчів на лавці, так жодного разу і не вийшовши на поле. Йому здалося, що на нього починають розраховувати.

Але на наступний матч його знову не заявили. Ворнер пішов прямо до головного тренера Філа Брауна, щоб розібратися в ситуації: «Що за лайно тут відбувається? Чому я знову поза заявкою?». Виявилося, в тренерському штабі вирішили, що в матчі з рідним Ліверпулем Ворнеру буде приємно посидіти в запасі.

«Що?! Чорт забирай, ти серйозно?! Я знаю, як виглядає Енфілд. Я бачив його частіше, ніж будь-який гравець в цій клятій команді! Я знаю, як він виглядає зсередини, зовні, я знаю його вздовж і поперек. Не потрібно робити мені послугу!», - Ворнер наговорив тренеру багато всього різного. Його кар'єра в Халл Сіті на цьому і закінчилася.

«Бути третім голкіпером в команді Прем'єр-ліги дійсно непросто, - розповідає пізніше Філ Браун. - Коли Тоні був збуджений, його віра у власні сили злітала до небес. Але суть в тому, що репутація нічого не означає, якщо ти не робиш сейвів і не захищаєш свої ворота».

Ласкаво просимо до світу третіх воротарів, футбольної версії безсмертних дублерів. Тут ти ходиш на кожне тренування і граєш роль груші, на якій нападники відпрацьовують удари. У вихідні ти подорожуєш і розминаєшся разом з командою, але при цьому чудово розумієш, що якщо перший і другий голкіпери не зламають один одному ноги, ти будеш дивитися матч з трибун, в кращому випадку - з лави для запасних. Що на наступному тижні? Можливо, матч за резервний склад, а так все за схемою.

Минулого літа клуби Прем'єр-ліги витратили близько 209 млн фунтів на воротарів. До їх числа відносяться найдорожчі голкіпери в світі Аліссон, який перейшов в Ліверпуль за 66,8 млн, і Кепа, за якого Челсі заплатив 71,6 млн фунтів. Але як щодо пари трансферів, які разом коштували не більше півтора мільйона?

38-річний Роберт Грін перейшов в Челсі, а 35-річний Лі Грант - в Манчестер Юнайтед. Обидва можуть значитися в заявках своїх клубів на Прем'єр-лігу і єврокубки, але їх ігрові шанси мінімальні. Грін знаходиться в тіні Кепи і Кабальєро, а Грант відчайдушно намагається не відстати від Де Хеа і Ромеро. Звичайно, вони не займаються благодійністю - кажуть, обидва заробляють по 20 тисяч фунтів на тиждень. Але по суті вони - лише обслуговуючий персонал.

Є три типи воротарів третьої ланки. Перший: молодий, недосвідчений воротар, який знаходиться на зорі кар'єри - як Ленні Піджлеї в Челсі 2004-го. Він дивився в спину Чеху і Кудічіні, але був щасливий, бо мав контракт з клубом свого дитинства.

Другий тип: розчарований професіонал, який спробував смак вищого рівня, але скотився вниз по ієрархії і тепер панічно шукає можливість повернутися - як Тоні Ворнер в Халл Сіті.

Нарешті, до третього типу відносяться ветерани, голкіпери з багатим життєвим досвідом, які на заході кар'єри грають роль менторів, але готові в будь-який момент прийти на допомогу - як Грін і Грант.

Харрі Реднапп працював з Гріном в Квінс Парк Рейнджерс з 2012-го по 2015-й рік, і він був вражений, коли дізнався, що Челсі підписав з ним контракт, хоч і розуміє природу цього трансферу.

«Іноді хлопці просто щасливі можливості приєднатися до хорошої команди, - говорить Реднапп. - У мене була схожа ситуація з Джимом Вокером в Тоттенхемі. Голкіпери - це особлива каста. Вони приходять в команду і працюють на межі своїх можливостей. Грін і Грант - справжні професіонали, якими у мене були Джим і Карло [Кудічіні]. Зрештою, вони навчать команду парі-трійці хороших речей. Якщо ви одного разу довірилися Робу Гріну, він ніколи вас не підведе».

Марк Шварцер за свою 26-річну кар'єру побував у всіх трьох воротарських втіленнях. Він провів більше 500-та матчів за Міддлсбро і Фулхем, а потім відправився в Челсі і Лестер на роль Гріна і Гранта. За три роки Шварцер провів на полі не більше десяти матчів, але при цьому двічі став чемпіоном Прем'єр-ліги.

«Коли ти молодий, це складніше. У тебе є амбіції, ти хочеш грати в футбол кожні вихідні, - каже Шварцер. - Ти переймаєшся атмосферою на тренуваннях, намагаєшся показати себе з найкращого боку. Але насправді ти просто підставляєшся під кулі, бо нападникам потрібна мішень для тренувань».

«Але в кінці кар'єри, як було у мене в Челсі, ти розумієш, що тебе взяли на роль тренувального манекена, - продовжує Шварцер. - По суті, ти лише гарматне м'ясо. Не важливо, як багато і наскільки добре ти працюєш: ти тут, щоб на тобі відпрацьовували удари. З цим важко змиритися, а молодому голкіперу, напевно, взагалі неможливо».

Шварцер вважає, що змиритися з роллю третього воротаря Гріну в Челсі простіше, ніж Гранту в Манчестер Юнайтед: для Гріна ця роль не в новинку, він пережив це в Хаддерсфілді, тоді як Грант в минулому сезоні іноді ще виступав за Сток Сіті.

«У мене в Челсі все було добре, - каже Шварцер. - Жозе Моурінью розумів, що роль третього воротаря - це великий психологічний тягар: якщо ти розчарований, це відбивається на твоїй роботі, що в свою чергу впливає на взаємини в команді. Ти постійно мусиш працювати на максимумі своїх можливостей».

Якщо Шварцер перейшов на роль третього воротаря в завершенні кар'єри, то Піджлеї з неї починав в Челсі. Зараз йому 34, він виступає за Фарнборо, поєднує футбол з бізнесом батька в сфері ландшафтного дизайну і з теплотою згадує ті єдині два матчі, які він колись провів в основному складі лондонської команди.

«Всьому свій час, - говорить Піджлеї. - Мені було 20, потім 21, у мене був контракт з топ-клубом, на мене ніхто не розраховував, але мене все влаштовувало. У мене все було добре. Але іноді, в 20 років спостерігаючи за матчем з лавки на Вайт Харт Лейн або Стемфорд Брідж, ти можеш впіймати себе на думці, що єдине твоє бажання - щоб основний воротар в жодному разі не травмувався. Ти не хочеш виходити на поле, адже всі можуть побачити, що ти повний нуль».

Деякі уроки з цього Піджлеї все-таки виніс і два роки провів в ролі першого номера Міллвола. Щоправда, потім він став воротарем-кочівником і побував в 11-ти клубах, перш ніж в 2018-му році підписав контракт з Фарнборо. З віком прийшло розчарування.

«Я був у Карлайлі, Бредфорді, Ексетері, і всюди дивився матчі або з лави, або з трибуни, - каже Піджлеї. - Я був далеко від дому, відчував, що повинен грати. Коли ти не граєш всупереч своїм очікуванням, ти утопаєш в розчаруванні. Рано чи пізно настає момент, коли приходить розуміння, що так більше не може тривати - але триває, адже все залежить від клубу і кадрового добору».

Піджлеї не сварився з тренерами і ніколи не опускався до рівня Тоні Ворнера, але з розумінням ставиться до його історії з Філом Брауном в Халл Сіті.

«Я був третім воротарем в Кардіффі, посварився з керівництвом і переїхав на трибуну, - каже Ворнер. - Є кілька типів воротарів. Наприклад, ти перший номер у своїй команді. Чудово. У тебе за спиною є пара голкіперів, яких влаштовує їхнє становище, тому ти напевно отримаєш новий контракт - якщо, звичайно, не маєш звички відчиняти двері ногами.

Але це не про мене. Я не міг бути таким, це не мій стиль. Правильно це чи ні, я відчиняв двері з ноги і відразу заявляв тренерам: «Якого біса він грає попереду мене?». Я говорив ще кілька слів, двері зачинялися, і на цьому все. Тренер не поставить тебе до складу тільки тому, що ти так вирішив. В такому випадку він може лише послати тебе до біса».

Філ Браун вважає важливою наявність у складі третього воротаря, але не все так просто. «Менеджмент, - говорить він. - Ви не можете брехати, не можете вводити людей в оману. Коли ви формуєте команду, ви обираєте найкраще, що у вас є».

Welcome on board @Bonus1_TW!

Tony Warner is our new goalkeeping coach. #ASFC https://t.co/dIV0mTtwuP

— Accrington Stanley (@ASFCofficial) 26 липня 2018 р.

Останнім клубом в кар'єрі Ворнера був Аккрінгтон Стенлі. За нього він, зрозуміло, не провів жодного матчу, відбув контракт, попрацював в академії Болтона і в 2017-му вирушив до Індії, тренувати воротарів Ченнаїна. Цього року Тоні повернувся до Аккрінгтона і вже тренує його воротарів, але перший матч сезону він ще раз провів в ролі запасного голкіпера, тому що у команди не знайшлося інших варіантів.

Ворнер каже, що розуміє рішення Гріна і Гранта зробити те, що вони зробили. Але це не скільки прийняття ролі третього вибору, як можливість написати красиву останню главу в кар'єрі, в якій над тобою завжди нависає ризик скотитися в кочовий спосіб життя, повний дрібних, втомлюючих переїздів.

«Вони завершать кар'єру в найуспішніших клубах Англії, - каже Ворнер. - Тим більше їм за це ще й заплатять, і заплатять дуже, дуже добре».

(via)